Без адвокатів важко жити — а вмирати й поготів (берлінський заповіт)

«Спадщина — це рука допомоги,

яку батьки простягають своїм дітям із могили».

Віктор Гюго

Спадкове право (Erbrecht) у Німеччині врегульоване п'ятою книгою Німецького цивільного кодексу (Bürgerliches Gesetzbuch, BGB). Вона регулює відкриття спадщини (Erbfall) і перехід майна до спадкоємців, відмову від спадщини (Ausschlagung), відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця, право на обов'язкову частку (Pflichtteil), складання та нотаріальне посвідчення заповітів, питання спадкового договору (Erbvertrag), підстави спадкової негідності (Erbunwürdigkeit), а також інші питання спадкового права. Судове провадження у спадкових справах регулюється Законом про провадження у сімейних справах і справах добровільної юрисдикції (FamFG, §§ 342 і наст.), нотаріальне посвідчення — Законом про нотаріальне посвідчення (BeurkG). У спадкуванні з іноземним елементом підсудність і застосовне право, як правило, визначаються за останнім звичайним місцем проживання спадкодавця (ст. 4, 21 Регламенту ЄС про спадкування, EuErbVO).

Як ми вже пояснювали в попередніх статтях, спадщина з моменту відкриття автоматично переходить до спадкоємця (§§ 1922, 1942 BGB); окремого прийняття не потрібно. Підставою спадкування є закон (gesetzliche Erbfolge) або розпорядження на випадок смерті — заповіт чи спадковий договір (§§ 1937, 1941 BGB). Спадкування за законом настає тоді, коли заповіту немає або коли в заповіті розпорядження зроблено не щодо всього майна спадкодавця. Спадкоємцями першої черги за законом є нащадки спадкодавця (§ 1924 BGB); той із подружжя, хто пережив спадкодавця, має поряд із ними самостійне право спадкування за законом (§§ 1931, 1371 BGB). Онуки та правнуки спадкують замість того з батьків, хто на момент відкриття спадщини вже помер (§ 1924 абз. 3 BGB); те саме діє, якщо той із батьків відмовився від спадщини (§ 1953 абз. 2 BGB).

«Берлінський заповіт» (Berliner Testament, § 2269 BGB) — одна з найпоширеніших форм заповіту, не в останню чергу завдяки своїй простоті та зрозумілості. Подружжя взаємно призначає одне одного спадкоємцями, а третю особу (зазвичай спільних дітей) — кінцевим спадкоємцем (Schlusserbe). Після смерті того з подружжя, хто помер першим, той, хто пережив, у разі сумніву стає повним спадкоємцем (Vollerbe), а третя особа успадковує лише після його смерті як кінцевий спадкоємець (§ 2269 абз. 1 BGB, т. зв. принцип єдності). Попереднє й наступне спадкування (Vor- und Nacherbschaft, §§ 2100 і наст. BGB, т. зв. принцип розділення) діє лише тоді, коли подружжя прямо його передбачило. Доки обоє з подружжя живі, взаємообумовлене розпорядження можна відкликати лише нотаріально посвідченою заявою, адресованою іншому з подружжя (§§ 2271 абз. 1, 2296 BGB). Зі смертю першого з подружжя право відкликання припиняється; той, хто пережив, може скасувати свої взаємообумовлені розпорядження лише в разі відмови від того, що йому було надано (§§ 2270, 2271 абз. 2 речення 1 BGB).

Складання берлінського заповіту не виключає вимог про обов'язкову частку (Pflichtteil): особи, які мають на неї право (нащадки, той із подружжя, за певних умов батьки) й усунуті від спадкування розпорядженням на випадок смерті, не стають спадкоємцями, але мають грошову вимогу в розмірі половини законної частки (§§ 2303, 2317 BGB) — навіть якщо все майно за заповітом передано іншим. Діти можуть вимагати обов'язкову частку вже після смерті першого з батьків; тому берлінський заповіт часто містить застереження про санкцію за таку вимогу (Pflichtteilsstrafklausel).

Наприклад, у Російській Федерації спільний заповіт подружжя допускається лише з 1 червня 2019 року (п. 4 ст. 1118 ЦК РФ). Подібно до mutual wills в англійському праві, берлінський заповіт у німецькому праві дає подружжю змогу спільно розпорядитися своїм майном на випадок смерті так, щоб усе воно перейшло до того, хто пережив іншого, і водночас захистити розпорядження першого померлого від зміни чи скасування тим, хто його пережив.

Як часто кажуть в Америці: «Без адвокатів важко жити — а вмирати й поготів».

Дотримуючись цього принципу, літні батьки нашої клієнтки Надії (ім'я змінено), які все життя прожили в злагоді, вирішили ще за життя подбати про спільно нажите майно. Тож вони звернулися до нотаріуса й склали берлінський заповіт. «Третьою особою», яка мала успадкувати після смерті обох батьків, було визначено їхню 20-річну доньку, яка тоді навчалася на третьому курсі одного з німецьких університетів. Після смерті матері Надії спільно нажите майно перейшло до батька (назвімо його Віктором). На той час Надія вже мала власну родину. Вони з чоловіком добре заробляли, жили в просторій квартирі, кілька разів на рік їздили відпочивати й ні в чому собі не відмовляли. Тому Надія майже не цікавилася майном, що залишилося після смерті матері. Вона знала, що овдовілий батько спершу жив сам, і з усіх сил намагалася скрасити його самотність. Доросла донька часто навідувала його, привозила своїх дітей, водила на довгі прогулянки в парк і двічі на рік, а то й частіше, купувала йому путівки на курортне лікування (Kuraufenthalte), щоб зміцнити здоров'я, підірване після смерті коханої дружини. Як відомо, час лікує, і під час однієї з таких поїздок Віктор познайомився з 35-річною Аллою (ім'я змінено), з якою після нетривалого ближчого знайомства вирішив провести решту свого життя.

Стосунки між Надією та Аллою ніколи не були теплими. Оскільки Надія завжди вважала, що «худий мир кращий за добру сварку», вона намагалася підтримувати рівні стосунки, уникала конфліктів і не дорікала батькові щодо його особистого життя — тим паче що він ніколи не питав її думки. Водночас донька бачила, що батько, хоч і жив із новою супутницею, як і раніше потребував турботи. Вона й надалі забезпечувала його дорогими ліками, оплачувала необхідне лікування в приватних клініках і фінансувала курортні поїздки нової пари. Усе це спочатку було для Надії посильним, адже доходу її родини вистачало, щоб регулярно підтримувати батька разом із його молодою супутницею. Останні роки Віктора минули досить безтурботно; наскільки дозволяв його «букет» хронічних хвороб, він насолоджувався життям і помер у віці 83 років.

Тут і почалося найцікавіше. Надія знала, що за кілька років до смерті матері батьки нотаріально оформили берлінський заповіт, за яким після смерті батька саме вона була кінцевою спадкоємицею. Вона добре пам'ятала, що після смерті матері у виключну власність батька перейшли простора двокімнатна квартира з великою кухнею та балконом, а також значна грошова сума, накопичена за роки шлюбу. Коли Надія як кінцева спадкоємиця за заповітом захотіла отримати спадщину, на превеликий подив Надії з'ясувалося, що фактично успадковувати майже нічого. Виявилося, що протягом двох років після смерті дружини літній батько подарував своїй новій супутниці ні багато ні мало 167 000 євро. Тому на банківському рахунку померлого грошей більше не було. Крім того, він офіційно надав Аллі довічне право проживання (Wohnrecht) у квартирі — тій самій квартирі, яку колись придбав разом із дружиною, у якій вони прожили майже все спільне життя і в якій виросла їхня донька Надія. Як то кажуть, було б смішно, якби не було так сумно. Надія, яка не мала юридичної освіти, але інтуїтивно відчувала, що фактичний стан речей не відповідає ні логіці закону, ні здоровому глузду, вирішила розібратися в ситуації й переконатися в законності того, що сталося. Вона звернулася до нашого бюро, щоб отримати роз'яснення німецького законодавства та зрозуміти, як діяти далі.

Наша адвокатка вислухала клієнтку й пояснила, що насамперед важливо з'ясувати, у який спосіб значна грошова сума опинилася у власності Алли. З наданих клієнткою документів щодо руху коштів на рахунку Алли стало зрозуміло, що сума 167 000 євро була перерахована на рахунок жінки п'ятьма траншами за розпорядженням Віктора протягом двох років. Потім адвокатка, яка представляла інтереси Надії, підготувала лист Аллі, головною вимогою якого було повернення подарованої їй значної грошової суми. Нікого не здивувало, що Алла відмовилася повертати «законно отриманий подарунок», пояснивши це тим, що отримала гроші як плату за «догляд за літнім чоловіком». Отже, єдиним способом відновити справедливість і захистити законні інтереси Надії залишалося звернення до суду. Надія доручила нам представляти її в цьому провадженні.

Аргумент Алли про те, що гроші надійшли їй як винагорода за договором про догляд за Віктором, не переконав суд у законності цієї «угоди». Алла навіть привела на засідання як свідка свою подругу, яка мала підтвердити, що Алла регулярно й сумлінно доглядала літнього чоловіка. Коли наша адвокатка почала ставити свідкові запитання, та дедалі більше плуталася у свідченнях. Після виявлення кількох суттєвих суперечностей у її версії подій стало очевидно, що суд не повірив її свідченням. Таким чином було встановлено, що між Віктором і Аллою не існувало ні офіційних, ні фактичних договірних відносин, що Алла не здійснювала догляду за ним і не дбала про покращення якості його життя. Отже, гроші Алла отримала виключно як дарунок.

Далі наша адвокатка пояснила, що Віктор як повний спадкоємець (Vollerbe) і після смерті дружини за життя в принципі мав право вільно розпоряджатися майном (§ 2286 BGB за аналогією). Однак відповідно до волі подружжя, яке це майно нажило, викладеної в їхньому нотаріально посвідченому спільному заповіті, майно, що залишиться після смерті обох, мало перейти до їхньої доньки. Дарунки, які той із подружжя, хто пережив іншого, зробив з наміром завдати шкоди кінцевому спадкоємцеві, кінцевий спадкоємець після відкриття спадщини може витребувати в обдарованого за правилами про безпідставне збагачення (§ 2287 BGB; за усталеною практикою BGH застосовується за аналогією до спільного заповіту, що став обов'язковим). Строк позовної давності за цією вимогою — три роки з моменту відкриття спадщини (§§ 195, 2287 абз. 2 BGB).

Крім того, свідки, залучені з ініціативи нашої адвокатки, — сусіди Віктора — одностайно заявили, що до останніх днів дбайливо доглядала батька саме Надія, а не Алла. Оплату та організацію похорону Віктора Надія також повністю взяла на себе.

Надія, інтереси якої представляла наша адвокатка, виграла справу — суд зобов'язав Аллу повернути подаровану суму в повному обсязі. Довічне право проживання у квартирі за Аллою залишилося, оскільки воно не було предметом нашого позову.

Надія не змирилася з ситуацією, що склалася, а відстоювала свої права та законні інтереси до кінця. Адвокати нашого бюро підходять до справи кожного клієнта індивідуально й аналізують усі обставини справи з урахуванням законодавства та судової практики. Ми перевіряємо правові можливості й у складних справах.

Усі права захищено. У разі копіювання та повторної публікації посилання на джерело обов'язкове.

БЮРО ПРЕДСТАВЛЯЄ ІНТЕРЕСИ КЛІЄНТІВ НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ НІМЕЧЧИНИ