«Ніколи не кажіть, що знаєте людину,
якщо не ділили з нею спадщину».
Черговість спадкоємців за законом
Німецьке право розрізняє кілька черг спадкоємців за законом (§§ 1924–1929 BGB): до спадкування закликається найближча черга родичів, а наступна черга успадковує лише тоді, коли немає спадкоємців попередньої черги.
Йоганн Каспар Лафатер
У діяльності нашого адвокатського бюро ми доволі часто стикаємося з питаннями спадкування (Erbrecht) у Німеччині. Цю сферу врегульовано п'ятою книгою Німецького цивільного кодексу (Bürgerliches Gesetzbuch, BGB), яка охоплює всі основні процедурні питання вступу в спадщину – зокрема прийняття спадщини, місце і час відкриття спадщини, відмову від спадщини (Ausschlagung), відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця, право на обов'язкову частку (Pflichtteil), складання та посвідчення заповітів, підстави для визнання спадкоємця негідним (Erbunwürdigkeit), а також інші питання спадкового права.
Як, напевно, вже відомо нашим читачам, існує два способи спадкування – за заповітом і за законом. Воля спадкодавця в спадковому праві завжди має пріоритет, і німецьке право тут не є винятком. За допомогою заповіту кожна людина, яка проживає в Німеччині, може розпорядитися своїм майном на випадок смерті та визначити, хто, на її думку, має входити до кола спадкоємців. Якщо заповіту немає, спадкування відбувається відповідно до приписів закону – а це може позбавити частини спадщини багатьох родичів померлого, наприклад онуків або дальніх родичів, які насправді були близькими померлому.
Спадкування за законом настає, якщо заповіту немає або якщо заповітом розпоряджено не всім майном спадкодавця.
Так, згідно з §§ 1924–1929 BGB німецьке право розрізняє кілька черг спадкоємців за законом:
- перша черга – нащадки спадкодавця, тобто його діти, які успадковують у рівних частках; місце дитини, яка померла раніше, займають її нащадки, наприклад онуки (§ 1924 BGB);
- друга черга – батьки померлого та їхні нащадки (§ 1925 BGB);
- третя черга – дідусі й бабусі померлого та їхні нащадки, тобто дядьки, тітки, двоюрідні брати й сестри (§ 1926 BGB);
- четверта черга – прадідусі та прабабусі та їхні нащадки (§ 1928 BGB);
- п'ята й подальші черги – віддаленіші предки та їхні нащадки (§ 1929 BGB).
Важливо, що чоловік або дружина померлого не належить до жодної з цих черг – § 1931 BGB передбачає для подружжя особливе регулювання. Той із подружжя, хто пережив іншого, закликається до спадкування поряд зі спадкоємцями першої черги, а за їх відсутності – поряд зі спадкоємцями другої черги; при цьому йому належить не рівна частка спадщини, а 25 % у разі спадкування разом із дітьми та 50 % у разі спадкування разом із батьками або дідусями й бабусями померлого (§ 1931 Abs. 1 BGB). Якщо подружжя перебувало в законному майновому режимі спільності приросту (Zugewinngemeinschaft), ця частка збільшується ще на чверть (§ 1371 Abs. 1 BGB). Якщо немає ні родичів першої чи другої черги, ні дідусів і бабусь, той із подружжя, хто пережив іншого, успадковує одноосібно (§ 1931 Abs. 2 BGB). Усі інші спадкоємці успадковують свою частку нарівні з іншими закликаними до спадкування спадкоємцями.
Часом відкриття спадщини (Erbfall) вважається день смерті спадкодавця, а для підсудності спадкового суду (Nachlassgericht), як правило, вирішальним є його останнє звичайне місце перебування (Art. 4 EuErbVO, § 343 FamFG). За німецьким правом спадщина переходить до спадкоємців автоматично, без будь-яких дій з їхнього боку, – тобто спадкоємцям не потрібно окремо подавати заяву про прийняття спадщини. Проте спадкоємцям належить ключове право вирішити, прийняти спадщину чи відмовитися від неї. Причина в тому, що за німецьким правом спадкоємці успадковують не лише майно, а й борги спадкодавця. Спадкоємець може або повністю прийняти спадщину, або повністю від неї відмовитися. Важливо пам'ятати, що відмову від спадщини необхідно заявити протягом шести тижнів; строк починається з моменту, коли спадкоємець дізнався про перехід до нього спадщини та про підставу свого закликання (§ 1944 Abs. 1, 2 BGB). Шість місяців строк становить лише тоді, коли останнє місце проживання спадкодавця було виключно за кордоном або коли спадкоємець на початок строку перебуває за кордоном (§ 1944 Abs. 3 BGB). Відмова заявляється спадковому суду – до протоколу спадкового суду або в публічно засвідченій формі (§ 1945 Abs. 1 BGB). Вона діє так, ніби той, хто відмовився, не дожив до відкриття спадщини: його частка переходить до того, хто був би закликаний у такому разі, – насамперед до його власних нащадків (§ 1953 Abs. 1, 2 BGB).
У цій статті ми розповімо історію однієї родини, яка звернулася до нас по допомогу з переходом права власності на успадковане майно.
До нашого адвокатського бюро на консультацію прийшов молодий чоловік на ім'я Віталій (ім'я змінено), якому потрібні були роз'яснення щодо його прав і подальша юридична допомога. Справа полягала в тому, що його мама деякий час тому раптово померла, не залишивши заповіту. Як влучно зауважив великий драматург Джордж Бернард Шоу: «Життя занадто коротке, щоб сприймати його серйозно». Мама Віталія, назвімо її Людмила, була ще порівняно молодою та активною жінкою, не мала хронічних захворювань, не захоплювалася ризикованими хобі й дуже уважно ставилася до питань безпеки. Останні приблизно десять років вона жила з чоловіком і дорослим сином у заміському будинку. Новий чоловік жінки не був рідним батьком Віталія. Віталій ніколи особливо не ладнав із вітчимом. Дотримуючись життєвого принципу «худий мир кращий за добру сварку», усі троє жили під одним дахом, а мама Віталія завжди намагалася згладжувати напругу й не допускати відкритих конфліктів у родині. Смерть жінки, звісно, стала громом серед ясного неба. За висновком лікарів, вона померла від серцевого нападу. Очевидно, Людмила вже давно мала ішемічну хворобу серця, яка тривалий час перебігала непомітно. У перші тижні після смерті Людмили, природно, ніхто не думав і не говорив про спадщину. Коли родичі трохи оговталися від шоку, вони отримали офіційні листи – у таких випадках, як правило, від спадкового суду – з інформацією про спадщину, що належала кожному з них. Людмила залишила не так багато майна. Проте за життя їй належав будинок, у якому родина жила разом. Цей великий і цінний будинок і став основним об'єктом спадщини. Сьогодні важко зрозуміти, що спонукало Віталія відмовитися від своєї частки спадщини, – чи то він побоювався разом із будинком успадкувати й не до кінця погашений кредит за нього, чи то хотів якнайшвидше виїхати з будинку й більше не згадувати про все, що було з ним пов'язано, чи то молодий чоловік був просто настільки приголомшений смертю коханої мами, що не до кінця усвідомлював свої дії. Хай там як, наш майбутній клієнт у встановленій формі заявив спадковому суду про відмову від усієї своєї частки спадщини. У результаті в цій родині 50 % будинку перейшли до чоловіка покійної Людмили, а решта 50 % – у рівних частках до її батьків; розмір частки того з подружжя, хто пережив іншого, залежить також від майнового режиму подружжя. Через кілька місяців Віталій звернувся до нашого бюро з питанням, чи можна ще виправити ситуацію і все ж згодом отримати частину спадщини. На жаль, уже на першій консультації ми були змушені однозначно повідомити клієнтові, що це неможливо, оскільки заявлену відмову від спадщини в Німеччині не можна «відкликати». Оскаржити відмову (Anfechtung, §§ 1954–1957 BGB) – наприклад, через помилку щодо істотної властивості спадщини, як-от її надмірна заборгованість (§ 119 Abs. 2 BGB), – можна лише у вузьких межах і, як правило, лише протягом шести тижнів з моменту, коли стало відомо про підставу для оскарження. Проте на цьому справа аж ніяк не закінчилася. Уже за місяць до нас звернулися батьки Людмили з проханням переоформити на онука, тобто на Віталія, спадщину, що дісталася їм від покійної доньки. Літнє подружжя дійшло висновку, що самі вони навряд чи матимуть користь від майна, яке несподівано їм дісталося, тим паче що вони не збиралися жити в цьому будинку. Тому було вирішено переоформити частку будинку в 50 %, що належала батькам Людмили, на Віталія. Адвокат нашого бюро одразу взявся за справу та підготував документи, необхідні для переходу права власності на нерухомість до Віталія. Наші послуги охоплювали повний супровід цього правочину – від підготовки проєкту договору дарування (Schenkungsvertrag) і супроводу під час підписання в нотаріуса до реєстрації переходу права власності в земельній книзі (Grundbuch). Дарування частки земельної ділянки потребує нотаріального посвідчення (§ 311b Abs. 1 BGB), а право власності переходить лише після угоди про перехід права власності (Auflassung, § 925 BGB) та внесення запису до земельної книги; щодо податку на дарування онук належить до I податкового класу, і оскільки його мати вже померла, для нього діє неоподатковувана сума 400 000 € замість 200 000 € (§ 15 Abs. 1, § 16 Abs. 1 Nr. 2 і 3 ErbStG). У результаті цієї комплексної роботи Віталій став власником половини будинку, в якому він жив із мамою та її чоловіком. Навряд чи двоє чоловіків і надалі житимуть разом. Сподіваємося, що вони домовляться, як належним чином розпорядитися частками, що дісталися їм порівну. Звісно, за потреби адвокати нашого бюро допоможуть Віталієві оформити договір купівлі-продажу частки вітчимові або юридично закріпити й реалізувати інші досягнуті домовленості.
Ми побажали нашому клієнтові зберігати розсудливість навіть у такий складний період життя й не робити поспішних кроків. Кожному юристові відомо, що будь-який підпис під юридично чинним документом – навіть поставлений необдумано – може мати серйозні, а іноді й непередбачувані наслідки, які не завжди можна скасувати. Якщо у вас є сумніви щодо правильності або законності документа, який вам пропонують підписати, або вам потрібна допомога з процедурними питаннями, запрошуємо вас на консультацію. Адвокати нашого бюро завжди підходять до справи кожного клієнта індивідуально та аналізують усі обставини з урахуванням закону й судової практики. На цій основі ми перевіряємо правові можливості навіть у ситуаціях, які здаються «безнадійними» чи «заплутаними».
Усі права захищені. У разі копіювання та повторної публікації статті зазначення джерела обов'язкове.
БЮРО ПРЕДСТАВЛЯЄ ІНТЕРЕСИ КЛІЄНТІВ НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ НІМЕЧЧИНИ
Ця стаття має загальний інформаційний характер і не замінює індивідуальної юридичної консультації.
