Слово «депресія» ми звикли пов'язувати насамперед із дорослими людьми. Адже до звичних причин депресії належать перевтома і стрес на роботі, глибокі душевні потрясіння, а також проблеми із самореалізацією та здоров'ям. Проте медична статистика останніх років змушує насторожитися: зміни в цифрах і пропорціях очевидні. З неї видно, що депресія дедалі більше «молодшає». Психіатри все частіше діагностують підліткову депресію. Медичних карток дітей і підлітків із діагнозом «депресивний стан» з кожним роком стає більше. Утім, це явище ще не досліджене остаточно.
Борисові (ім'я змінено) було 16 років, і він нічим не відрізнявся від своїх однолітків — мав багато друзів, звичний спосіб життя та власні захоплення. Звісно, не обходилося й без відомих проблем перехідного віку. Але загалом юнак завжди був товариським, допитливим і доброзичливим. Таким він був, доки йому не довелося змінити місце проживання, школу та коло друзів. Через пів року хлопця наче підмінили — він замкнувся в собі, став байдужим, його незмінно гарний настрій змінився апатією до всього, що відбувалося довкола, він більше не радів речам, які раніше приносили йому задоволення. У його житті стався злам, а непорозуміння в родині лише погіршували його стан.
Такий стан тривав у Бориса вже довго. І зрештою його мати Клавдія (ім'я змінено) забила на сполох і почала водити сина до лікарів. Лікар повідомив, що юнак перебуває в депресивному та напруженому стані, і взяв його під медичне спостереження. Відтоді Борис регулярно ходив на консультації до лікаря. Клавдія, яка сама виховувала сина, сподівалася, що Борисові незабаром покращає, трохи заспокоїлася тим, що вже вжила заходів, і чекала, що все налагодиться. Але сталося інакше. Через кілька місяців трапилося те, чого ніхто не очікував. Додому надійшов лист із поліції з повісткою на допит. Бориса звинувачували в сексуальних домаганнях до малолітніх дітей (Sexueller Missbrauch von Kindern — сексуальне насильство над дітьми), а також у правопорушенні, що полягає в оголенні статевого органа в громадському місці, — ексгібіціонізмі (Exhibitionistische Handlungen — ексгібіціоністські дії). Клавдія подумала, що це якась помилка, і спробувала з'ясувати обставини в сина, але він не захотів із нею розмовляти. Тоді жінка звернулася по допомогу до нашого бюро.
Щоб з'ясувати обставини, адвокат надіслав до поліції запит на ознайомлення з матеріалами розслідування. Коли матеріали надійшли, склалася така картина. Заяву про вчинення злочинів подали батьки двох маленьких дітей — хлопчика й дівчинки віком 7 і 8 років. За словами батьків, діти розповіли їм, що дорогою до школи зустріли юнака. Побачивши дітей, той голосно засміявся, а наступної миті спустив штани й показав їм оголений статевий орган. При цьому він запропонував дітям доторкнутися до нього. Діти злякалися й швидко втекли. За кілька днів ситуація повторилася. Маленький хлопчик рано-вранці вже сам ішов до школи, і Борис, побачивши його, обернувся, трохи приспустив штани й показав оголені сідниці. Про все це батьки дітей дізналися, коли дівчинка, завжди дуже балакуча й жвава, увечері на запитання мами, як минув день у школі, почала розповідати про цей випадок. Налякана мати одразу зателефонувала матері другої дитини, і хлопчик теж підтвердив те, що сталося. Наступного дня, коли стривожені батьки вже самі проводжали малюків до школи, Борис знову з'явився на дорозі, і діти, звісно, одразу його впізнали та вказали на нього батькам. Оскільки село, де вони жили, було зовсім маленьким, усі в окрузі знали одне одного. Тож уже за кілька годин заява лежала на столі в поліцейського.
Отже, Борисові інкримінували два епізоди. Його дії підпадали під положення § 176 Abs. 4 та § 183 Abs. 1, 2 Кримінального кодексу Німеччини (Strafgesetzbuch, StGB). Санкції, передбачені цими нормами за відповідні злочини, становлять у першому випадку позбавлення волі на строк від 3 місяців до 5 років, у другому — позбавлення волі на строк до 1 року або грошовий штраф. Однак у цій ситуації слід було враховувати, що йдеться про неповнолітнього, до якого покарання, передбачені StGB, не застосовуються. Санкцію належало визначати з урахуванням положень Закону про суди у справах неповнолітніх (Jugendgerichtsgesetz, JGG), оскільки система санкцій для підлітків відрізняється від тієї, що передбачена для дорослих. Метою в такому випадку, як правило, є не засудження, а вжиття щодо неповнолітнього належних виховних заходів.
Після вивчення матеріалів розслідування потрібно було докладно поговорити з Борисом. Мета розмови полягала не лише в тому, щоб розпитати його, а й у тому, щоб налагодити з юнаком контакт і здобути його довіру, аби точніше з'ясувати обставини й зрозуміти причини. Оскільки йшлося про підлітка, а також з огляду на його тодішній психічний стан і делікатність справи, адвокат вибудовував стосунки з ним надзвичайно обережно. Спершу адвокат говорив із Борисом на нейтральні теми, щоб розрядити атмосферу. Коли з'явилася перша довіра і адвокат відчув, що підліток готовий до подальшої розмови, він пояснив йому порядок провадження, який суттєво відрізняється від провадження щодо дорослих. Потім обговорив із ним суть висунутих звинувачень і стратегію захисту. І обережно почав розпитувати його про все.
Підліток розповів адвокатові, що й сам не може пояснити свою поведінку — навіщо і чому він це зробив. Крім того, Борис поділився своїми переживаннями й описав свій душевний стан. Як з'ясувалося, причини його пригніченості полягали в зміні школи, втраті всіх колишніх друзів і в тому, що в новій школі його не прийняли. Через один-єдиний випадок він за дуже короткий час став у новій школі ізгоєм і випав із соціального життя. Імовірно, саме це, разом із думками про те, що він не такий, як усі, і призвело до депресивного стану. Удома він не хотів говорити про такі речі, а більше довіритися не було кому, тож із часом він глибоко замкнувся в собі.
З'ясувалося також, що ще до того, як мати звернулася до нашого бюро, Борис дав свідчення поліції фактично без правової допомоги. Причому допит відбувся й без присутності матері — він сам попросив, щоб вона не була присутня під час його свідчень. На допиті щодо першого епізоду він повністю визнав свою провину. Юнак навіть сказав більше, ніж від нього вимагалося: він визнав не лише цей епізод, а й ще один, який не був предметом обвинувачення. Це свідчило про його щирість і правдивість. Загалом його показання в поліції викликали довіру. Однак учинення другого епізоду підліток рішуче заперечував. До того ж він мав алібі — того дня він лежав удома з температурою.
Перед початком головного судового розгляду адвокат підготував клієнта до того, що навіть якщо звинувачення щодо другого епізоду буде знято, суд, найімовірніше, усе одно призначить санкцію, адже Борис сам усе визнав ще на допиті. Але оскільки йдеться про неповнолітнього, санкція не буде суворою.
Крім того, адвокат домовився з Борисом, що той подасть йому знак, якщо раптом сильно хвилюватиметься і не зможе далі давати показання в суді, — тоді адвокат клопотатиме перед судом про те, щоб показання підлітка зафіксували в інший спосіб.
Коли почався судовий розгляд, юнак справді дуже розхвилювався, і після того, як суддя переконалася, що він не може давати показання, розмову побудували так, щоб ставити йому чіткі запитання, на які він міг відповідати лише «так» або «ні». У засіданні допитали тільки батьків малюків, які, по суті, не були безпосередніми свідками події. Адвокат у засіданні ще раз звернув увагу на цю обставину. Тому суддя, з огляду на цей факт, підтримала його під час обговорення звинувачення щодо другого інкримінованого епізоду та подання клопотання про закриття провадження в цій частині. Прокуратура також пішла назустріч і погодилася. Так звинувачення щодо другого епізоду з нашого клієнта було знято. Відповідно, залишився лише один епізод, за яким йому інкримінували одразу два діяння за згаданими вище нормами Кримінального кодексу.
Було видно, що клієнтові все дається дуже важко: він виявляв емоції і був сильно схвильований. З його поведінки також було помітно, що він справді дуже мовчазний, невпевнений у собі юнак, який живе відлюдно. На запитання, як він зараз проводить час, з'ясувалося, що він уже кілька місяців не ходить до школи й не хоче нікого бачити. Щоб підтвердити його важкий емоційний і душевний стан, ми заявили як свідків лікуючого лікаря Бориса та дитячого психіатра, у якого він ще до цих порушень кілька разів проходив лікування, щоб вони дали показання в суді.
Психіатр пояснив, що підліток справді вже тривалий час перебуває в стані важкої депресії. Крім того, у нього були суїцидальні думки, і він уже завдавав собі ушкоджень — порізів на руці. На думку лікаря, депресія такого ступеня тяжкості могла б призвести навіть до гірших наслідків, ніж ті, що вже настали. На запитання судді, як депресивний стан і небажання з кимось спілкуватися поєднуються з такою демонстративною поведінкою, психіатр зауважив, що такий стан може проявлятися в різних формах, зокрема й у такий незвичний спосіб. Тому на кожній консультації він рекомендував пацієнтові не просто невідкладне, а саме стаціонарне лікування, яке допоможе йому вийти з цього стану.
Адвокатові від самого початку було зрозуміло, що нашому клієнтові як неповнолітньому, звісно, не загрожувало позбавлення волі. Однак у таких справах санкцією дуже часто стає Jugendarrest (короткостроковий арешт для неповнолітніх), відпрацювання суспільно корисних годин або нагляд Jugendamt (відомства у справах молоді). Тому у своїй промові адвокат зробив наголос саме на недоцільності застосування таких видів санкцій до клієнта. Оскільки той перебуває у важкому психічному стані, такі санкції могли лише погіршити його становище. Потім у засіданні було оголошено й висновок комісії у справах молоді (Jugendhilfekommission), яка також зазначила, що трудова терапія чи соціальні роботи в його стані протипоказані, і рекомендувала як санкцію захід лікувального характеру.
Усі учасники провадження погодилися, що в цьому випадку єдиним розумним і доцільним заходом під час вибору виду санкції є лікування в клініці. Адвокат поставив чимало запитань про те, як саме відбуватиметься лікування. Лікар пояснив, що лікування проходитиме в спеціалізованій клініці за програмою, розробленою спеціально для таких пацієнтів. Програма складається зі щоденних бесід, групової роботи з іншими підлітками, різних курсів та інших форм дозвілля. Усі ці заходи сприяють відновленню психіки й допомагають вийти з депресивного стану. Лише якщо вони не дадуть результату або в пацієнта виникне агресивна реакція, розглядатиметься медикаментозне лікування. На вихідні пацієнтові дозволятимуть їздити додому. Проте проходити таку програму необхідно щонайменше 3 місяці. Лікар також зауважив, що без цієї програми стан Бориса може значно погіршитися.
У підсумку суддя у своєму заключному слові під час оголошення вироку зазначила, що неповнолітньому Борисові насамперед потрібно дати можливість вилікуватися й вийти з глибокого депресивного стану, і своїм рішенням призначила як санкцію лікування в спеціалізованій клініці.
Таким чином, план дій, який передбачав адвокат, було повністю реалізовано, зокрема тому, що вдалося зняти з нашого клієнта звинувачення щодо другого інкримінованого епізоду. Крім того, Борисові не було призначено покарання у власному розумінні цього слова — ішлося лише про заходи медичного характеру. До того ж судові витрати не було покладено на клієнта. Ми щиро сподіваємося, що лікування піде юнакові на користь і Борисові незабаром вдасться подолати підліткову депресію, знову знайти друзів і радість життя.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
