Крадіжки в магазинах. Начебто одне поняття — винесення товару з магазину без оплати, — а за ним ховається ціла низка суспільних явищ. Одні крадуть, бо грошей бракує, а апетит є. Інші крадуть, щоб висловити своє принципове «НІ!» капіталізму та міщанському дрібновласництву (пам’ятаєте ще такі слова?). Для третіх це своєрідна мережева гра: «Вкради й покажи, на що ти здатен!» У цій грі, звісно, беруть участь не лише злодії, а й самі магазини, які постійно збільшують витрати на посилені системи безпеки та наймання детективів. І це явище зачіпає кожну чесну людину: торговельні мережі змушені підвищувати ціни з огляду на дедалі більші витрати на боротьбу з магазинними злодіями. Якщо поглянути на ситуацію очима чесного громадянина, з гаманця якого фінансуються чужі забаганки, соціальні протести чи веселі хобі, стає зрозуміло, чому закон так суворо карає навіть начебто дрібні крадіжки. Проте! Кожне загальне правило має винятки, і хоча закон не дозволяє зовсім уникнути покарання за правопорушення, з урахуванням обставин він часом виявляється доволі поблажливим. Героїня цієї незвичайної історії й сама — незвичайна пані. Але про все по порядку.
Сорока-злодійка
Адель — помітна, навіть екстравагантна жінка. Великі окуляри зі слабкими лінзами слугують радше іміджу, ніж корекції зору. Dolce & Gabbana. Багато блискучих аксесуарів. Louis Vuitton у руці — не обов’язково справжній. Яскрава помада на губах. Їй за п’ятдесят, має двох дітей і вже маленьких онуків. Двічі була заміжня. Дві судимості.
Адель двічі ловили на крадіжці товарів у магазинах. Двічі їй призначали грошовий штраф (Geldstrafe). Найбільше Адель любить парфумерні магазини або мережі на кшталт Rossmann. Першого разу вона поцупила маленький флакончик парфумів і помаду. Другого разу її здобиччю міг стати манікюрний набір. Утім, судячи з деяких непрямих натяків, ці два рази — лише два випадки невдачі. Скільки було вдалих спроб, знає хіба що Господь Бог — або його антипод, який щоразу нашіптує цій яскравій пані, що треба вкрасти.
Не можна сказати, що співробітники нашого бюро давно знали Адель, — якраз навпаки. Знайомство було блискавичним і коротким. Звідси й стислість портрета нашої клієнтки, яка зателефонувала до бюро за день до судового засідання у справі про вже третю у своєму житті крадіжку в магазині, що скінчилася невдало. Утім, кінець міг бути ще гіршим, якби вона не звернулася по допомогу до адвоката. На запитання, чому вона не звернулася до нас раніше, Адель розплакалася в слухавку. Відмовити їй було неможливо. Під час першої зустрічі, просто в коридорі суду в день засідання, стало зрозуміло, що її бурхливі емоції цілком пасують до її зовнішності.
Пані взялася до справи
Ось її сумна історія, яку Адель розповіла нашій адвокатці, поки та перед засіданням чекала на матеріали справи. Був похмурий день, один із нескінченної низки сірих берлінських зимових днів. Настрій — гіршого не буває. Для ковтка коньяку було ще зарано. По телевізору показували якусь нісенітницю. Душа прагнула радісних емоцій. Провівши ревізію у ванній кімнаті, Адель з’ясувала, що опинилася на межі катастрофи: туалетний папір майже скінчився, пральний порошок теж був на виході. Це був достатній привід піднятися з дивана, нафарбуватися, одягнутися й піти до найближчого магазину, де продається все необхідне для догляду за собою.
Проходячи вздовж полиць із товарами, Адель відчула дивний, але знайомий неспокій, що дедалі наростав. До кошика вирушили туалетний папір і пральний порошок. Адель пройшла сусіднім рядом з іншими товарами. І кілька помад та нова туш для вій вирушили до її сумки. Коли мозок Адель констатував, що програму виконано, вона попрямувала до каси. Віддавши касирці п’ять євро, Адель упевнено рушила до виходу. Але її мозок почув «Guten Tag!» — і ноги зупинилися.
Перед Адель стояв детектив і промовисто усміхався. Мозок Адель сказав серцю «Ой!», і серце в неї закалатало. Ввічливий детектив запросив Адель до кабінету і, замість кави, запропонував показати вміст її сумок. У сумках виявилася мізерна частка товарів, наявних у магазині. Тобто суща дрібниця. Загальна вартість неоплачених Адель товарів становила лише дев’ятнадцять євро дев’яносто центів. Чи варто було так хвилюватися через таку дрібницю? Але детектив і не хвилювався — він, здавалося, радше глузував. Йому за затримання злодійки світила премія, Адель не світило нічого доброго. Викрадений товар вилучили, Адель сплатила в магазині штраф і вирушила до свого коньяку.
Серце її сповнилося болем. Детектив здавався їй породженням пекла. Як з’ясувалося, він не просто випадково спіймав її з помадою біля виходу, а холоднокровно стежив за нею через камери відеоспостереження весь час, поки вона була в магазині. Він дочекався, поки частина товару зникне в кишені її пальта, а тоді вийшов їй назустріч і холоднокровно скористався її слабкістю, щоб заробити собі професійні бонуси. Адель віддалася своєму теплому й вірному напою. Та невдовзі надійшов лист, і щастя він не приніс. У листі повідомлялося, що проти неї відкрито кримінальне провадження через крадіжку в магазині і що справу буде передано до суду в порядку прискореного провадження (beschleunigtes Verfahren). Доля завдала ще одного удару.
Лікарняний не передбачено
Адель обвинуватили за § 242 Кримінального кодексу Німеччини (Diebstahl — крадіжка), який за протиправне привласнення чужого майна передбачає позбавлення волі на строк до 5 років або грошовий штраф. Звісно, сума викраденого відіграє роль під час ухвалення вироку, але й найменша крадіжка лишається крадіжкою. Щоправда, для багатьох людей щодо чужого майна діє принцип: якщо в мене щось забрали — це крадіжка, якщо я щось узяв — то лише «позичив» чи «взяв подивитися». Проте право, як не дивно, такої подвійної моралі щодо власності не визнає. Утім, з враження, яке склалося в нашої адвокатки під час короткої розмови з Адель, справа й справді була неоднозначною. Імовірно, Адель страждала на клептоманію.
Коротка довідка
Клептоманія — це імпульсивний, непереборний потяг до крадіжки, за якого на першому плані не сам предмет, а власне процес. Досі немає чітких критеріїв, які дали б змогу однозначно відмежувати клептоманію від крадіжки. Такий хворобливий потяг слід розглядати як захворювання, за якого настає й наростає деградація інтелекту та моралі, що певний час може лишатися непомітною. Крадіжка в такому разі відбувається під впливом розладу діяльності мозку, і ці епізодичні затьмарення свідомості згодом призводять до психічної деградації, за якої людина піддається своїм імпульсам і в момент діяння не усвідомлює своїх дій. Клептомани розповідають про незвичне відчуття напруження перед діянням і відчуття задоволення після нього.
Чим же це захворювання відрізняється від злочину?
По-перше, крадіжка при клептоманії не має «комерційної цінності». Справжній клептоман ніколи не продає вкрадене, майже ніколи ним не користується — по суті, воно йому зовсім не потрібне.
По-друге, клептоман ніколи не виношує складних планів крадіжки — його здобич не гроші чи діамантові кольє, а дрібниці, що лежать у вільному доступі.
Клептоманія (від грецького klepto — красти) — імпульсивний, непереборний потяг до вчинення крадіжок.
По-третє, на відміну від більшості злодіїв, клептомани страждають від своєї пристрасті. Вони болісно намагаються придушити бажання щось поцупити — що вдається їм, однак, не завжди. Люди з клептоманією зазвичай описують свій внутрішній стан так: нестерпне напруження, бажання, що пече зсередини і яке можна вгамувати, лише поклавши до кишені «саме ту річ із верхньої полиці в супермаркеті». І одразу після крадіжки настає полегшення, глибоке відчуття задоволення — як після ситного обіду чи доброго сексу. До цього задоволення часом домішується відчуття невимовного подиву: «Ну навіщо мені цей мотлох?! Для чого він узагалі і що мені тепер із ним робити?!» Іноді клептомани повертають украдене на місце, іноді зберігають як непотрібні сувеніри, але майже ніколи ним не користуються.
І по-четверте, переважна більшість клептоманів так соромляться своєї хвороби, що радше назвуть себе злочинцями й підуть до в’язниці, ніж визнають, що хворі. Злодії ж поводяться якраз навпаки.
У криміналістиці головним критерієм, за яким клептомана відрізняють від злодія, є саме відсутність матеріальної вигоди. І звідси виникає велика плутанина.
У Міжнародній класифікації хвороб клептоманії присвоєно код F63.2. Проте, хоча клептоманію визнано захворюванням, лікарняного в цьому разі не дають, і цей діагноз не звільняє від кримінальної відповідальності. Утім, на певну поблажливість суду за такої передісторії цілком можна сподіватися.
За той короткий час, що лишався до початку основного судового розгляду (Hauptverhandlung), наша адвокатка не мала змоги запросити матеріали справи, вивчити їх і підготувати заперечення. Вона домовилася з клієнткою прийти до суду раніше й ознайомитися з документами на місці. З документів, наданих адвокатці перед початком засідання, випливало, що магазинний детектив спостерігав за Адель через відеокамеру. Він дочекався, поки вона покладе товар до кишень, пройде касу й попрямує до виходу. Там він зупинив її, запросив до кабінету й попросив показати вміст сумки. Перевіряючи придбані покупницею речі, він виявив, що вона не оплатила дві помади й туш для вій. На запитання детектива, де чек на ці товари, покупниця зізналася, що не заплатила за них. Детектив вилучив товар, склав протокол і супроводив клієнтку до каси для сплати штрафу. Усе збігалося з тим, що Адель розповіла адвокатці.
Перед адвокаткою стояло завдання звести покарання для клієнтки до мінімуму — домогтися якомога меншого штрафу й уникнути позбавлення волі. Це було непросто, адже Адель (як адвокатка дізналася з матеріалів справи) уже двічі потрапляла в поле зору правоохоронців через дрібні крадіжки. У таких випадках домовитися із судом практично неможливо. Адель загрожувало позбавлення волі або грошовий штраф.
У своїй промові на захист клієнтки адвокатка попросила суд урахувати, що дві попередні крадіжки клієнтка вчинила дуже давно — і відтоді тривалий час поводилася законослухняно. До того ж магазин через її дії не зазнав жодної шкоди. Щоправда, це заслуга професійних дій магазинного детектива, а не того, що Адель схаменулася сама. Однак клієнтка щиро кається у скоєному й глибоко шкодує про цей випадок. Нині вона вже працює над собою: оскільки клептоманія є різновидом психічного розладу, вона звернулася до психолога по професійну допомогу. Крім того, клієнтка безробітна й отримує соціальну допомогу. Адвокатка клопотала про призначення їй грошового штрафу в розмірі 40 денних ставок (Tagessätze) по 10 євро кожна.
Вислухавши аргументи обох сторін — обвинувачення, яке наполягало на суворішій санкції, ніж штраф, і захисту, — суд висловив свою позицію: суто з міркувань превенції він не може залишити поза увагою те, що підсудна вже раніше вчиняла подібні правопорушення. З огляду на аргументи захисту — каяття підсудної, її звернення по професійну психологічну допомогу — суд задовольнив клопотання адвокатки й призначив Адель грошовий штраф у розмірі 550 євро.
Для нашої спонтанної клієнтки це рішення стало майже найкращим можливим результатом. Штраф їй, звісно, доведеться сплатити, і цей обвинувальний вирок — як і будь-який вирок у кримінальній справі — буде внесено до Bundeszentralregister (Федерального центрального реєстру). Проте позбавлення волі вдалося уникнути. Це, звісно, не означає, що Адель і надалі може розраховувати на поблажливість суду. Залишається сподіватися, що психологічна підтримка виявиться дієвим засобом у боротьбі з її недугою. Адвокатка нашого бюро заслуговує на найвищу похвалу за те, що в найкоротший строк — від ознайомлення з матеріалами справи до засідання — вибудувала аргументацію, яка дала змогу звести покарання для Адель до мінімуму.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
