«Шлюб і сім’я перебувають під особливим захистом державного порядку» – так починається стаття 6 Основного закону Німеччини (GG). Догляд за дітьми та їхнє виховання – природне право батьків і передусім їхній обов’язок; за його виконанням стежить держава (Art. 6 Abs. 2 GG). Як ця наглядова функція може виглядати на практиці, показує справа про усиновлення з практики нашого бюро.
Сім’я під наглядом
Догляд за дітьми та їхнє виховання – природне право батьків і водночас обов’язок, що лежить передусім на них, а державні органи стежать за його виконанням. Особливе значення в сімейному праві має батьківська опіка: згідно з § 1626 BGB вона охоплює турботу про особу та майно дитини. Якщо дитина народилася в шлюбі, опіку здійснюють обоє батьків. Якщо батьки на момент народження дитини не були в шлюбі, одноосібна опіка спочатку належить матері; щоб опіку мав і батько, обоє батьків мають зробити заяви про спільну опіку, які засвідчує служба у справах дітей (Jugendamt) або нотаріус. Усі питання виховання й розвитку дітей батьки можуть вирішувати самостійно; держава втручається лише тоді, коли під загрозою благо дитини. BGB встановлює, що безпосереднє спілкування з обома батьками відповідає благу дитини.
Важливо: батьківська опіка
Згідно з § 1626 BGB батьківська опіка охоплює турботу про особу дитини та про її майно.
Якщо вітчим чи мачуха хочуть усиновити дитину свого чоловіка чи дружини (Stiefkindadoption, § 1741 Abs. 2 S. 3 BGB), сімейний суд перевіряє, чи відповідає усиновлення благу дитини та чи можна очікувати, що між усиновлювачем і дитиною виникнуть стосунки батька й дитини (§ 1741 Abs. 1 BGB). Jugendamt дає щодо цього фаховий висновок (§ 189 FamFG). Наскільки обтяжливою може бути ця процедура для сім’ї, відчули на собі наші клієнти – родина Вольф.
Сім’я з передісторією
І Катерина, і Віктор Вольф уже пережили розставання. Колишній партнер Катерини пішов, дізнавшись про вагітність, і більше не з’являвся. Перший шлюб Віктора розпався через постійні конфлікти; після розлучення син залишився з ним. Вісім років тому Катерина й Віктор одружилися, і відтоді в сім’ї жили двоє дітей: син Катерини Олександр, якого Віктор виховував із семи років, і син Віктора Михайло, на рік молодший за Олександра. У Михайла була ще й мати, яка мимоволі відіграла в цій історії важливу роль.
Під час розлучення мати Михайла, Тетяна, погодилася, щоб син жив із батьком. Батьки домовилися про порядок спілкування, але мати цілий рік не скористалася жодною зустріччю. Потім вона звернулася до суду із заявою про визначення порядку спілкування; Віктор не заперечував, і суд установив дні спілкування. Протягом наступних двох років мати скористалася цим лише один раз, а потім знову звернулася до суду, стверджуючи, що батько Михайла перешкоджає спілкуванню. Саме цю передісторію згодом використали проти Віктора у справі про усиновлення.
Будь моїм татом!
Коли сім’я вирішила, що Віктор усиновить Олександра, хлопцеві було п’ятнадцять. Заява про усиновлення має бути нотаріально посвідчена (§ 1752 Abs. 2 BGB); нотаріус подав її до сімейного суду. Потрібні, зокрема, згода дитини – з 14 років дитина дає її сама за схвалення законного представника (§ 1746 Abs. 1 S. 3 BGB) – і, як правило, згода біологічного батька, яку суд за певних умов може замінити (§§ 1747, 1748 BGB). Крім того, суд отримує фаховий висновок Jugendamt (§ 189 FamFG). Для цього одного вечора до сім’ї прийшла співробітниця Jugendamt.
Візит тривав близько сорока хвилин – кава, розмова про сімейне життя, рукостискання на прощання. Невдовзі до суду надійшов негативний висновок Jugendamt. У ньому йшлося, що між Олександром і Віктором немає тісного емоційного зв’язку; крім того, Віктор нібито не підтримує контакт сина Михайла з матір’ю і перешкоджає судовим рішенням про спілкування. Рекомендувалося зачекати рік, поки Олександрові не виповниться шістнадцять. Проте воля п’ятнадцятирічного вже має вирішальне юридичне значення: з 14 років без його власної згоди усиновлення взагалі неможливе.
Сім’я звернулася до нашого бюро. Вивчивши висновок і поспілкувавшись з усіма членами сім’ї, наш адвокат дійшла висновку, що оцінка Jugendamt недостатньо обґрунтована. У позиції для суду вона зазначила, що окремих бесід з Олександром, його зведеним братом, матір’ю та вітчимом не проводили, тож висновки не мають надійної основи. Щодо закиду, що Віктор перешкоджає спілкуванню, вона пояснила, що мати попри судові рішення роками не зв’язувалася ні з Михайлом, ні з Віктором. Після цього суд призначив слухання.
Суддя провела слухання дуже критично. Вона дорікнула Олександрові поганою німецькою, бо він ужив кілька англійських виразів (він навчається в англомовній гімназії), і запитала, чому він на початку сказав: «Пан Вольф хоче мене усиновити». Наш адвокат кілька разів звертала увагу на те, що підліток, який уперше опинився в суді, природно обирає офіційний тон.
У перерві адвокат підготувала сім’ю до подальшого перебігу засідання й порадила триматися природно, попри напружену атмосферу. Приблизно через годину після засідання суддя запросила сім’ю до себе: «Я змінила свою думку про вашу сім’ю. Вітаю вас із сином, а вас – із батьком!» Цей випадок показує, що негативний висновок Jugendamt – не останнє слово: вирішальне значення має те, що викладено й доведено в судовому провадженні.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
