Є відома приказка: «чоловік і жінка — одна сатана». Що вона означає? Очевидно, що чоловік і жінка однакові у своїх бажаннях і прагненнях та діють заодно. У кримінальному праві ця думка знаходить вираження, зокрема, у нормі, яка надає подружжю право не свідчити одне проти одного. Так, дружина може забезпечити чоловікові алібі, засвідчивши, що в момент інкримінованого йому злочину він був удома з нею. Добре це чи погано? Можливо, жінка так ніколи й не дізнається правди про те, на що здатен її чоловік, але, з іншого боку, вона захищає та зберігає свою родину. Вибір за нею.
Одного сонячного літнього дня до нашого бюро зателефонувала жінка й терміново попросила записати її на прийом до адвоката. Як з'ясувалося, адвокат був потрібен не їй самій, а її чоловікові, якого звинувачували в дуже тяжкому злочині — зґвалтуванні (§ 177 StGB), сексуальному примусі (sexuelle Nötigung, § 177 Abs. 5 StGB), заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, позбавленні волі та погрозах.
Жінка була дуже схвильована. Ситуація була вкрай незвичайною. Чоловіка звинувачують у тяжкому злочині проти жінки. Як дружині поводитися в такому становищі? Одні, щойно дізнавшись про звинувачення, не слухаючи жодних пояснень і не чекаючи завершення розслідування, розривають із чоловіком будь-які стосунки. Для них поняття презумпції невинуватості не існує. Інші збирають усю волю в кулак і до кінця залишаються поруч із чоловіком, щоб захищати його всіма засобами й зберегти родину. Хто з них чинить правильно, судити не беремося. Але факт залишається фактом: у провадженнях щодо злочинів такого роду до адвоката часто звертаються не самі обвинувачені, а їхні дружини.
Та повернімося до нашої історії. Вадим (так ми назвемо нашого клієнта) отримав від поліції обвинувальний акт (Anklageschrift) і виклик на допит. Але зателефонувала нам його дружина. Адвокат вислухав жінку й пояснив їй, що її чоловікові в жодному разі не слід іти до поліції, доки адвокат не ознайомиться з матеріалами відкритого проти нього провадження. Жінка пообіцяла поговорити з чоловіком. Незабаром зателефонував і сам Вадим. Спершу в його голосі звучала, м'яко кажучи, недовіра до співрозмовника — мовляв, що корисного той може йому сказати і чим допомогти, крім як узяти гроші! Однак, поговоривши з адвокатом і, вочевидь, зрозумівши, що без кваліфікованої адвокатської допомоги йому не обійтися, він попросив про зустріч. На зустріч Вадим прийшов разом із дружиною.
У розмові з адвокатом клієнт пояснив, як потрапив під підозру. Він працював у німецькій фірмі, в суто чоловічому російськомовному колективі. За віком він був приблизно на десять років старший за своїх колег. Нещодавно колеги вирішили влаштувати після роботи пікнік — відпочити після робочого тижня із шашликом і «чаркою» горілки. Запросили й молодих жінок (приїжджих із Балтії). За словами Вадима, на захід із колегами він не пішов, а після закінчення роботи о десятій вечора поїхав додому (дружина це підтвердила), тоді як колеги залишилися й продовжили святкувати. Що сталося на тому пікніку, він не знав, а тепер отримав обвинувальний акт, у якому його звинувачували у зґвалтуванні однієї з молодих жінок. Згідно з обвинуваченням, злочин стався о другій годині ночі. Вадим розповів також, що всіх його колег заарештували і щодо них ведеться розслідування. Сам він уже попросив прокуратуру (Staatsanwaltschaft) перенести дату допиту, оскільки збирався у відпустку.
Адвокат ще раз пояснив клієнтові, що цього не слід було робити. Згідно з нормою Кримінального кодексу про зґвалтування, учасниками вважаються не лише ті, хто безпосередньо вчиняв насильницькі дії щодо жертви, а й ті, хто був присутній і підтримував виконавця своїми діями чи словами. Тому йому не можна самостійно з'являтися на допит до поліції, адже він не знає, які показання вже дали учасники того свята. А все, що він скаже, навіть правдиві показання, згодом може бути використано проти нього самого. Вислухавши пояснення адвоката, клієнт вирішив «розкритися» — він «згадав», що наступного дня після свята до нього підійшов один із колег і попросив забезпечити йому алібі та підтвердити, що він пішов зі свята разом із Вадимом о 22:00. Іншими словами, колега схилив Вадима до неправдивих показань. З чоловічої солідарності Вадим погодився й дав такі показання, чим, як припускав адвокат, сам потрапив до кола осіб, підозрюваних у пособництві злочину. Адже потерпілі у своїх показаннях могли описати колегу Вадима як учасника злочину.
Вадим доручив адвокатові представляти свої інтереси в цьому кримінальному провадженні, і адвокат дав Вадимові чіткі вказівки — жодних контактів ні з прокуратурою, ні з поліцією, усе лише через адвоката і з його згоди. Вадим погодився, але ніяк не міг зрозуміти, чому його все ж можуть визнати винним і покарати, адже він лише хотів допомогти другові. І тут адвокатові довелося певною мірою взяти на себе роль психолога й пояснити клієнтові, що його розуміння дружби хибне. Друг, справжній друг, ніколи не поставив би товариша в таке становище, коли той, прикриваючи друга, сам може стати підозрюваним, — і не лише це: залежно від перебігу провадження така, перепрошую, «чоловіча солідарність» могла привести його на лаву підсудних. Головною для нього має бути солідарність у родині, про яку він тепер мусить думати і яку має захищати. Так, як це робить його дружина.
Адвокат повідомив прокуратуру, що представляє інтереси свого клієнта, що його клієнт не має наміру давати будь-які показання до ознайомлення з матеріалами справи, і заявив клопотання про доступ до матеріалів (Akteneinsicht). Крім того, він зазначив, що клієнт даватиме показання лише письмово й тільки після ознайомлення з документами. Усе листування має вестися виключно через адвоката. Повідомлення було надіслано до прокуратури факсом, тож воно надійшло туди того самого дня.
Наступного дня схвильована дружина Вадима зателефонувала адвокатові й розповіла, що рано-вранці їм подзвонила співробітниця поліції й погрожувала їм. Зокрема, вона дорікнула Вадимові в наданні неправдивих відомостей і зауважила, що коли він пішов до адвоката, то, вочевидь, має що приховувати; вона намагалася ставити запитання й отримати інформацію. Такі дії співробітниці поліції були грубим порушенням кримінально-процесуальних норм. Але знову спрацювала «солідарність у родині» — зверніть увагу, шановні читачі, що адвокатові зателефонував не Вадим, а його дружина. Адвокат знову нагадав жінці не вступати в жодні контакти з представниками поліції чи прокуратури, а сам зателефонував до поліції. Він висловив співробітниці поліції свою позицію: її поведінку слід розцінювати як застосування поліцією недопустимих методів отримання інформації та тиск на обвинуваченого. З'ясувавши ім'я співробітниці, яка телефонувала, адвокат згодом подав скаргу на її неправомірні дії.
За кілька днів до бюро надійшов лист прокуратури про закриття кримінального провадження проти нашого клієнта за § 170 Abs. 2 Кримінально-процесуального кодексу Німеччини (Strafprozessordnung, StPO) — через відсутність достатніх підстав для підозри або через недостатність доказів.
У цьому випадку завдяки вмілим і професійним діям адвоката клієнтові вдалося уникнути тривалого кримінального провадження та можливого покарання. Велику роль у цьому відіграла й «родинна солідарність» — дружина Вадима прислухалася до кожного слова адвоката й буквально змушувала чоловіка виконувати всі його вказівки та рекомендації.
А тепер, шановний читачу, покладіть на одну шальку терезів родину, тобто солідарність у сім'ї, а на другу — своїх друзів, тобто «чоловічу» чи «жіночу» солідарність, і подивіться, що переважить.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
