Упродовж життя ми зустрічаємо багато людей. За різних обставин одні з них стають нашими найближчими друзями, інші — запеклими ворогами. Проте ми ніколи не замислюємося над тим, що одного дня самі можемо постраждати від руки друга. Іноді під маскою дружби ховаються заздрість і підлість. Такі стосунки нерідко переростають у ворожнечу, що ґрунтується на ненависті й помсті або на прагненні матеріальної вигоди.
До нашого адвокатського бюро звернувся Леонід (ім'я змінено). Молодого чоловіка звинувачували в тому, що він заподіяв тілесні ушкодження своєму другові Костянтину (ім'я змінено), і за німецьким правом йому інкримінували § 223 Кримінального кодексу Німеччини (Strafgesetzbuch, StGB) — Körperverletzung, тобто заподіяння тілесних ушкоджень. Ця норма передбачає позбавлення волі на строк до 5 років або грошовий штраф. Молодий чоловік розповів нам свою історію.
Колись Леонід і Костянтин були добрими друзями, але останніми роками майже не підтримували зв'язку, і спілкування відновилося лише тоді, коли Леонід вирішив переїхати до Берліна, де Костянтин уже давно жив. Дізнавшись про переїзд друга до його міста, Костянтин першим вийшов на зв'язок і запропонував допомогу з організацією переїзду. Згодом він також допоміг молодому чоловікові облаштуватися в Берліні та розв'язати питання, пов'язані з дозволом на проживання, оскільки Леонід перебував у країні зі статусом біженця. Проте за ці роки Костянтин дуже змінився — це вже була не та людина, яку Леонід колись знав. Попри це, вони продовжували спілкуватися, і Леонід, не відмовляючись від запропонованої допомоги, охоче дослухався до порад Костянтина. Аж доки одного дня Костянтин не заявив, що Леонід винен йому певну суму грошей за надані послуги.
Сказати, що Леонід був здивований, — нічого не сказати. Такого повороту подій він просто не очікував. Звісно, він давно помітив, що за час, коли вони не спілкувалися, Костянтин змінився, але, на думку Леоніда, вони все ще були друзями. До того ж Костянтин сам запропонував допомогу, і про винагороду за неї ніколи не йшлося. Тож згодом між ними виникли розбіжності. Леонід стверджував, що жодної такої домовленості ніколи не було, а отже, платити Костянтинові він не збирається, тоді як той наполегливо стверджував протилежне і навіть залишив собі як заставу речі Леоніда, що були в його квартирі, відмовляючись їх віддати, доки Леонід не сплатить усю суму. З часом конфлікт загострювався, що зрештою й призвело до того інциденту того вечора та подальшого обвинувачення в заподіянні тілесних ушкоджень.
За словами Леоніда, того вечора він разом зі знайомим поїхав додому до Костянтина, щоб нарешті забрати свої речі й залагодити справу по-доброму. Удома вони нікого не застали, але, добре знаючи, де Костянтин любить проводити вечори, вирушили до бару на сусідній вулиці. І не помилилися — Костянтин справді був там. Леонід простягнув Костянтинові руку для привітання, і той відповів на привітання. Проте під час рукостискання Костянтин несподівано запитав нашого клієнта, чи приніс він гроші, і при цьому дуже різко притягнув його до себе. Леонід рефлекторно смикнув руку назад, а Костянтин, утративши рівновагу, упав назад у крісло, в якому перед тим сидів. Наш клієнт не помітив, чи вдарився той при цьому чимось, а одразу розвернувся й попрямував до виходу. Розлючений Костянтин побіг за Леонідом, схопив його за плече, і наступної миті знайомий Леоніда, який прийшов із ним до бару, вже намагався розборонити колишніх друзів. Таку версію розповів нам Леонід, і ми були схильні йому повірити.
Адвокат ретельно й докладно пояснив клієнтові, як можна спростувати висунуте проти нього обвинувачення. Але для побудови стратегії захисту спершу потрібно було ознайомитися з матеріалами слідства (Akteneinsicht) і перевірити показання інших осіб, насамперед самого Костянтина, який у провадженні був і потерпілим, і свідком. Коли матеріали слідства надійшли до адвоката, постала цікава картина, що докорінно відрізнялася від тієї, яку змалював нам Леонід. За версією Костянтина, наш клієнт безпричинно прийшов до бару і без жодного приводу вдарив його головою просто в обличчя, від чого той утратив рівновагу, упав і на короткий час знепритомнів. Коли він опритомнів, Леоніда та його знайомого вже не було. До матеріалів слідства були також долучені медичні довідки, що фіксували легкий струс мозку та перелом носової кістки.
У справах, де йдеться про фізичні сутички, значну роль відіграють такі обставини: хто почав, чи це була необхідна оборона чи напад, від кого виходила провокація, а також інші деталі — аспекти, що мають велике значення з юридичного погляду.
Тому було важливо ще до судового розгляду (Hauptverhandlung) докладно все обговорити з клієнтом, пройтися подіями в хронологічному порядку, пояснити йому, як відбуватимуться саме засідання та допит, і підготувати його до можливих запитань судді та прокурора. Крім того, адвокат порадив клієнтові викладати свою історію стримано й зосереджувати увагу судді лише на самому обвинуваченні, не надто розписуючи передісторію.
У день судового засідання адвокат ще раз обговорив із клієнтом обставини справи. Згодом з'ясувалося, що потерпілий намагався влаштувати в суді своєрідне шоу й переконати працівників суду, що наш клієнт чинить на нього серйозний тиск, тож він як потерпілий потребує негайного захисту. До зали засідань він прийшов не через головний вхід, а під наглядом працівників суду. Як згодом охарактеризував його наш клієнт, це людина, яка судиться з усіма підряд. Для нього цей судовий процес аж ніяк не був першим подібним досвідом. Оцінка Леоніда підтвердилася в самому засіданні. Але про це згодом.
Після завершення всіх формальностей — оголошення обвинувального акта, переклички всіх учасників провадження — суддя звернувся до нашого клієнта, обвинуваченого, щоб надати йому можливість дати показання або скористатися правом мовчати. Ми, звісно, були готові давати показання. Леонід, як і радив адвокат, коротко виклав передісторію, а потім — події самого вечора інциденту, зосередившись лише на суттєвому. Після цього він надав судді та прокурору можливість поставити йому запитання. Такий підхід виявився майже ідеальним і цілком вигідним, оскільки суддя міг оцінити показання обвинуваченого з огляду на те, що той не губився в дрібницях, а говорив чітко й по суті.
Отже, клієнт добре впорався зі своїм завданням. Тепер треба було викрити потерпілого. Наше завдання полягало в тому, щоб привернути увагу суду до суперечностей у показаннях потерпілого, які той дав на досудовій стадії провадження. Адвокат заздалегідь ретельно вивчив ці показання, знайшов кілька критичних моментів і підготував чималий перелік запитань, які мали вибити потерпілого з колії, викликати в нього невпевненість і тим самим посіяти в судді сумнів щодо достовірності його показань у засіданні.
Після допиту обвинуваченого суддя визначає порядок допиту свідків. У цій справі це були безпосередньо сам потерпілий і знайомий Леоніда, який того вечора був у барі. Суддя першим викликав на допит потерпілого — мабуть, щоб не покладати відповідальність на незацікавленого свідка.
З показань потерпілого було добре видно, що він зацікавлений у засудженні нашого клієнта, аби згодом вимагати відшкодування шкоди. Його показання здавалися доволі штучними — складалося враження, ніби він надивився телешоу чи фільмів про юристів і тепер хоче блиснути почерпнутими там «знаннями». Він театрально проголошував дуже загальні, майже завчені фрази й постійно звертався із запитаннями до судді, що лише заважало. Після показань потерпілого, за правилами кримінального процесу, право ставити запитання надається спершу судді, потім прокурору і нарешті адвокату.
Першою метою адвоката було послабити пильність і зосередженість свідка-потерпілого і тим самим отримати від нього правдиві показання. Перш ніж перейти до ключових запитань, адвокат почав із нейтральних, лише опосередковано пов'язаних зі справою, щоб, відповідаючи на них, потерпілий сам заганяв себе в глухий кут і плутався в суперечностях. І це адвокатові чудово вдалося. Так, потерпілий, наприклад, «поплив», коли йшлося про суму, яку наш клієнт нібито заборгував йому за послуги, — він не зміг назвати точну цифру, що помітили всі учасники процесу. На наступне запитання адвоката, чи був він того вечора напідпитку, він відповів, що випив третину пляшки горілки та кілька келихів пива, але почувався бадьоро, бо для нього це небагато. Тоді адвокат запитав, як часто потерпілий п'є і чи немає в нього алкогольної залежності, на що той аж розлютився, звернувся до судді по підтримку і зрештою визнав: так, він п'є, але почувається при цьому чудово. Нові невідповідності виявилися й у розповіді про саму подію. За його показаннями на досудовій стадії, після удару він одразу знепритомнів і нічого не пам'ятав, а тепер стверджував, що бачив, коли і як наш клієнт утік із бару. Згодом потерпілий спробував виправитися, заявивши, що знепритомнів лише на кілька секунд. Але було вже пізно: у судді вже виникли сумніви щодо достовірності його показань.
Так адвокатові вдалося загнати потерпілого в кут і на тлі суперечливості його показань досягти бажаного результату — суддя почав сумніватися в його показаннях. Показання свідка-потерпілого явно суперечили об'єктивним доказам, зафіксованим поліцією на місці події. Як побічний ефект, суддя, засумнівавшись у правдивості версії потерпілого, почав ставити йому додаткові запитання, від чого той заплутався ще більше. Ті самі запитання згодом поставила й прокуратура.
Безумовно, потерпілий справді отримав певні ушкодження, що підтверджувалося медичними довідками. Проте для юриста вирішальне значення має те, чи виникли ці ушкодження внаслідок удару нашого клієнта, чи, наприклад, потерпілий сам упав через сп'яніння або пізніше побився з кимось іншим. А в цій справі не було прямих доказів того, що тілесні ушкодження заподіяв саме наш клієнт, тоді як суддя вже не міг довіряти версії потерпілого і, відповідно, не міг більше використовувати її як доказ у формі свідчень.
Зрештою суддя оголосив перерву, попросив усіх вийти із зали, і відбулася так звана Rechtsgespräch — правова бесіда між адвокатом, прокурором і суддею. Суддя на підставі проведеного допиту висловив думку, що схиляється до виправдання, і вислухав позиції прокуратури та адвоката. У підсумку всі погодилися, що доказів для обвинувального вироку недостатньо, оскільки заподіяння тілесних ушкоджень клієнтом не вдалося встановити й довести. Потім усіх знову запросили до зали, і суддя надав слово для заключних промов спершу прокуратурі, а потім адвокатові. Після цього суд віддалився на нараду й невдовзі оголосив виправдувальний вирок (Freispruch). Так кримінальне провадження щодо нашого клієнта було закрито за § 170 Abs. 2 Кримінально-процесуального кодексу Німеччини (Strafprozessordnung, StPO) через відсутність у його діях складу злочину або через його недоведеність.
Хоча прокуратура висунула обвинувачення й порушила кримінальне провадження, хоча чимало фактів свідчило проти нашого клієнта і хоча на досудовій стадії прокуратура повірила не нашому клієнтові, а потерпілому, адвокатові вдалося переломити ситуацію вже в самому судовому засіданні, показати картину інакше й об'єктивно виявити слабкі місця в показаннях потерпілого. А головне — йому вдалося донести цю позицію до суду й прокуратури і тим самим виграти справу на користь нашого клієнта. З огляду на це ми знову радимо вам: вчасно звертайтеся до адвоката з кримінальних справ — це може вберегти ваше майбутнє.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
