Коли йдеться про крадений товар, спортивне взуття зазвичай допомагає швидко добігти хіба що до дверей в'язниці. Проте в спокійні й ситі для Європи часи багатьом молодим людям бракує адреналіну, і крадіжка стає для них не лише способом збагачення — точніше, не стільки збагачення, скільки способом відчути гостроту життя, впорснути собі в кров адреналін. Особливо гострі відчуття виникають, коли крадіжку вчиняють із ножем, а злодія затримують. Позбавлення волі на строк до 10 років, що замаячило на горизонті, дарує незабутні враження. Саме в таку історію потрапив Богдан — берлінський студент із Києва, який задивився на кросівки.
Адреналін дорожчий за гроші
Богдан прийшов до нашого адвокатського бюро по допомогу в украй пригніченому стані. Йому водночас загрожували відрахування з університету, позбавлення волі та видворення з Німеччини. А ще зовсім недавно його життя було легким і сповненим визнання однолітків — завсідників груп у соціальних мережах, що об'єднують так званих «шоплифтерів». «Шоплифтери» (від англ. shoplifter — магазинний злодій) — так називають себе представники цієї субкультури — не клептомани: вони крадуть заради самих речей або для подальшого перепродажу. Утім, найважливіше для них — не потрапити на гарячому, знайти спосіб непомітно винести річ, а після вчиненого похвалитися цим «подвигом» в одній із профільних закритих груп у соціальних мережах.
Розвага красти в магазинах — не новина. Колись існувало ремесло базарного злодія, а з появою великих торговельних мереж біля входів незабаром почали з'являтися портрети тих, кому вхід до магазину заборонено, — тих, хто крав і попався. Часи змінювалися, змінювалися технології захисту товарів від злодіїв, змінювалися й техніки крадіжок. Але останнім часом дещо змінилося і в тій суспільній групі, яку ми можемо назвати злодіями. Раніше це було ремесло або психічний розлад, сьогодні ж часто крадуть люди, чиє фінансове становище цілком благополучне. Такий собі спорт. От тільки законодавство не встигає за мінливими молодіжними трендами і досі по-старомодному кваліфікує такі крадіжки як звичайні крадіжки, без присвоєння спортивних звань.
Повітряна підошва не винесла
Одним із таких «спортсменів-початківців» і був Богдан. На свій подвиг він вирушив легкою, упевненою ходою. Галерея на Александерплац сяяла всередині, наче усмішка портьє одного з найдорожчих готелів. Богдан зайшов до одного зі спортивних магазинів і віддався насолоді, з видимим задоволенням вкладаючи ноги в одну пару кросівок за іншою. Розробники внутрішнього простору кросівок — справжні чарівники, закохані в кожну кісточку стопи. Богдан віддав належне чаклунству розробників спортивного взуття різних фірм і зрештою зупинився на моделі Nike. Не можна сказати, що Богдан був фанатом спорту, але модель була надзвичайно модною і просто непристойно зручною.
Як поводиться звичайний покупець взуття? Людина приміряє одну пару, другу, третю в загальному торговельному залі. Прогулюється магазином. На чомусь зупиняється. Іде з коробкою нового взуття до каси. Звичайний сценарій, чи не так? А тепер уявіть, що ви плануєте приміряти пару взуття, пройтися в ній торговельним залом і вийти, не заплативши. Тоді на шляху стоїть електронний магнітний детектор. Усі дорогі товари сьогодні оснащені спеціальними магнітними мітками. Отже, постає питання, як її позбутися. Богдан узяв кросівки й пішов до примірочної. Там він зрізав етикетки й заходився звільняти взуття від установленого проти злодіїв датчика.
Як відомо, такий датчик кріпиться сталевим цвяшком. Богдан довго пиляв сталь своїм кишеньковим ножем. І якби він був начитанішим, то, можливо, досвід графа Монте-Крісто надихнув би його морочитися з цим цвяшком двадцять років. Але Богдан не з романтиків. Він просто перерізав язичок на п'ятці кросівка, зняв датчик і спортивною ходою рушив до виходу. Біля виходу йому вже усміхався детектив. І ця усмішка не віщувала нічого доброго. Богдан знову взув те взуття, у якому прийшов. Просто в магазині він сплатив штраф 50 євро за пошкодження товару (без язичка на п'ятці його вже не можна було продати) і сумний поїхав додому. Група шоплифтерів так і залишилася без його героїчної розповіді.
Трохи статистики
Щодня з берлінських магазинів зникають товари на двісті п'ятдесят тисяч євро. Зникають вони не через покупців, а через злодіїв. Ця статистика не змінюється вже близько п'яти років. І це попри те, що магазини розробляють дедалі витонченіші системи захисту та наймають детективів для спостереження за підозрілими покупцями. Щоправда, основна частина цієї чверті мільйона на день припадає на дії персоналу магазинів. Співвідношення крадіжок, учинених персоналом, і крадіжок, учинених злодіями, які приходять до магазину ззовні, становить приблизно сімдесят до тридцяти відсотків. Але й сімдесят п'ять тисяч євро щоденних крадіжок у берлінських магазинах сторонніми злодіями — величезна сума. Втішає лише те, що в Норвегії та Іспанії крадуть ще більше. А може, й не втішає …
З ножиком дорожче, а з добрим захистом обійшлося майже даром
Усе має свою ціну, навіть задоволення безкоштовно привласнити собі щось. Зазвичай за таке кримінальне щастя розплачуються часом за ґратами за тією чи іншою статтею Кримінального кодексу Німеччини (Strafgesetzbuch, StGB). § 242 StGB (Diebstahl — крадіжка) передбачає грошовий штраф або позбавлення волі на строк до п'яти років. Якщо ж крадіжку вчинено із застосуванням зброї, § 244 StGB (Diebstahl mit Waffen — крадіжка зі зброєю) передбачає «відпочинок» до десяти років — і цього разу без можливості відбутися грошовим штрафом. Богданові тоді було трохи за двадцять. Зустріти вік Христа за ґратами — така перспектива його не тішила. Помолившись і зрозумівши, що це не допомагає, він прийшов до нас. Порятунок юного шоплифтера взяли на себе адвокати нашого бюро.
Насамперед наші адвокати поставили собі за мету перекваліфікувати справу на м'якшу статтю. З матеріалів слідства випливала важча стаття: крадіжку нібито вчинено із застосуванням зброї. Однак протоколи не містили опису того, якою саме зброєю нібито було вчинено крадіжку. Довелося отримувати висновок експерта. Холодною зброєю (Hiebwaffe) у Німеччині вважається ніж із лезом завдовжки вісім сантиметрів і більше. Другий важливий чинник — чи має складаний ніж фіксатор. Такий фіксатор дає змогу завдавати ножем колючих ударів. І саме це вирішальне для його віднесення до холодної зброї. На щастя, ніж Богдана виявився звичайним кишеньковим ножем без фіксатора. Отже, на цей ніж не поширювався німецький Закон про зброю (Waffengesetz).
Після цього висновку в адвокатів з'явилася перспектива домогтися закриття провадження без судового розгляду за § 153 StPO через незначність діяння.
У клопотанні, поданому до прокуратури (Staatsanwaltschaft), зазначалося, що Богдан не має кримінального минулого, а заподіяна шкода незначна. Склад «крадіжки зі зброєю» тут узагалі не підходить, оскільки сенс цієї норми полягає у використанні зброї для подолання опору під час учинення злочину. У випадку Богдана ніж використали лише для того, щоб перерізати частину взуття, і він не становив небезпеки для оточення. Крім того, конструкція ножа не відповідає вимогам до холодної зброї, що містяться в Законі про зброю.
Розглянувши наші аргументи, прокуратура погодилася закрити провадження, але лише за § 153a StPO (Einstellung gegen Auflage — закриття провадження з покладенням обов'язку). Для закриття справи Богдан мав сплатити пожертву в розмірі двохсот євро на користь благодійної організації. Прокуратура ухвалила таке рішення, оскільки в діях Богдана було те, що в німецькій правовій термінології називають kriminelle Energie («кримінальна енергія»). Якби він просто поклав кросівки в сумку й спробував їх винести, це була б інша справа. Тут же був елемент підготовки, план. І для Богдана це був ідеальний результат. Відсутність судимості не ставила під загрозу ні продовження навчання, ні продовження дозволу на проживання. Наші адвокати раділи, що справа вирішилася ще до судового розгляду і стала для Богдана добрим уроком на майбутнє.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
