У Німеччині сім’я – фундаментальна основа суспільства, що перебуває під захистом Основного закону. Його формулювання чітко визначають завдання й обов’язки держави (захист і нагляд) та сім’ї (турбота й догляд): «Шлюб і сім’я перебувають під особливим захистом державного порядку. Догляд за дітьми та їхнє виховання є природним правом батьків і передусім їхнім обов’язком. За їхньою діяльністю стежить державна спільнота. Проти волі осіб, що здійснюють виховання, діти можуть бути відокремлені від сім’ї лише на підставі закону, якщо особи, що здійснюють виховання, не виконують своїх обов’язків або якщо дітям з інших причин загрожує занедбаність» (Основний закон, стаття 6).
Отже, особливе значення в сімейному праві має батьківська опіка. Згідно з § 1626 BGB вона охоплює турботу про особу та майно дитини. За німецьким правом, якщо дитина народилася в шлюбі, опіку здійснюють обоє батьків. BGB встановлює, що безпосереднє спілкування з обома батьками та іншими близькими родичами відповідає благу дитини. За загальним принципом батьки можуть самостійно вирішувати всі питання виховання й розвитку дітей; держава втручається в сімейні стосунки лише тоді, коли під загрозою благо дитини.
Важливо при розлученні
Згідно з § 1626 BGB батьківська опіка охоплює турботу про особу дитини та про її майно.
Як правило, спільна батьківська опіка зберігається й після розлучення. За заявою сімейний суд може передати опіку або її частину – наприклад, право визначати місце перебування дитини – одному з батьків одноосібно (§ 1671 BGB). Це не позбавлення батьківської опіки; позбавлення можливе лише за загрози благу дитини (§ 1666 BGB). Той, хто має одноосібну опіку, сам вирішує питання місця перебування, переїзду, поїздок за кордон чи лікування дитини. Право другого з батьків на спілкування при цьому зберігається (§ 1684 BGB); частоту, тривалість, час і місце спілкування батьки визначають за згодою або встановлює суд. Утримувати дитину зобов’язані обоє батьків: щодо неповнолітніх той, із ким живе дитина, як правило, виконує цей обов’язок доглядом і вихованням (§ 1606 Abs. 3 S. 2 BGB), а другий сплачує грошове утримання залежно від свого доходу (Düsseldorfer Tabelle). З повноліттям обов’язок не припиняється автоматично: він, як правило, зберігається до завершення відповідної освіти (§ 1610 Abs. 2 BGB), а з 18 років обоє батьків відповідають пропорційно своїм доходам.
Під час розлучення йдеться часто не лише про поділ майна, а й про спільних дітей. Так було й у нашої клієнтки Марії, яка звернулася до нас у складній ситуації. Вона перебувала в процесі розлучення з чоловіком Андрієм і боялася, що він забере в неї шестимісячного сина Єгора (усі імена змінено), – але про все по черзі.
Історія молодої пари досить типова для нашого часу. Вони познайомилися під час навчання на економічному факультеті університету й одружилися ще зовсім молодими. І Андрій, і Марія мали добру підтримку батьків і завдяки освіті вже непогано заробляли. Тож вони без зволікань утілили базовий життєвий «план»: знайшли дім – нову трикімнатну квартиру в дорогому районі, – посадили дерево на ділянці й народили здорового, життєрадісного сина Єгорка. Як часто буває, «любовний човен розбився об побут». Після народження сина Андрій, утомившись від повсякденної рутини, дедалі рідше бував удома, повертався під ранок «напідпитку», часто ображав і принижував Марію, а в гніві міг навіть штовхнути її, коли вона тримала немовля на руках. Марія, яка ледве оговталася після дуже важких пологів і день і ніч доглядала сина, відчайдушно боролася за можливість годувати груддю. Не все йшло гладко: то в малюка кольки, то алергія, то болісне прорізування зубів. Лікарі одностайно радили молодій матері якомога довше годувати Єгора груддю. Безсумнівно, безтактна поведінка молодого чоловіка аж ніяк не сприяла фізичному й душевному здоров’ю молодої матері та дитини. Коли становище ще загострилося і безмежна поведінка Андрія стала новою буденністю, Марія нарешті ухвалила тверде рішення. Вона зібрала речі й, звісно, улюблену дитину і переїхала до матері – за браком кращих варіантів у невелику двокімнатну квартиру, яку мати орендувала разом із двома подругами.
Звістки від батька не забарилися. Чи то він справді сумував за єдиним сином, чи то хотів дошкулити дружині, яка пішла без попередження, – Андрій найняв адвоката й перейшов до рішучих дій. Першим кроком була скарга до місцевої служби у справах дітей (Jugendamt) з твердженням, що його дитину нібито викрадено. Марія зрозуміла, що ситуація серйозна, і звернулася по правову допомогу до нашого бюро.
Адвокат нашого бюро вивчив документи й подав до сімейного суду такі заяви: · про передачу Марії одноосібної батьківської опіки (§ 1671 Abs. 1 BGB), зокрема з обґрунтуванням, що поведінка батька загрожує благу дитини (§ 1666 BGB); · субсидіарно – про передачу матері принаймні права визначати місце перебування дитини; · про надання Марії в одноосібне користування колишнього подружнього житла (§ 1361b BGB).
Реакція адвоката Андрія була досить передбачуваною. Він заявив, що: · дитина має жити половину часу з батьком і половину – з матір’ю; · спільно орендована квартира має залишитися за Андрієм, бо дитина проводитиме там половину часу, а Марія не зможе сама її утримувати.
Для з’ясування обставин справи, аналізу сімейної ситуації та стосунків між батьками й дитиною, а також для подальшого подання до суду висновків про те, чи можна передати матері одноосібну опіку, у провадженні також брали участь Jugendamt і спеціально призначена особа, що представляє інтереси дитини (Verfahrensbeistand).
Справи щодо дітей сімейний суд розглядає першочергово й прискорено; перше засідання має відбутися не пізніше ніж через місяць після початку провадження (§ 155 FamFG). Суд заслуховує Jugendamt, який може брати участь у провадженні (§ 162 FamFG); для дитини може бути призначено процесуального представника (Verfahrensbeistand, § 158 FamFG), а суд може призначити психологічну експертизу (§ 163 FamFG). Jugendamt і Verfahrensbeistand, як правило, заздалегідь розмовляють з обома батьками й знайомляться з умовами життя.
У нашому випадку представники Jugendamt і психолог дійшли висновку, що дитина має жити з матір’ю, а батько має право бачитися із сином двічі на тиждень з 9:00 до 19:00. Усе, що стосується сімейних стосунків, а особливо дітей, дуже індивідуально. Тож модель спілкування, яка могла б ідеально підійти іншій сім’ї, що розпалася, виявилася непридатною для нашої клієнтки та Єгора.
По-перше, за порадою лікарів Марія й далі годувала груддю, тож мати й дитина мали бути разом що три-чотири години.
По-друге, після переїзду Марії подружжя жило в різних районах міста, і возити шестимісячного хлопчика туди й назад протягом дня було неможливо.
По-третє, рекомендований Jugendamt графік не збігався з розпорядком дня Єгора, який щодня прокидався близько десятої ранку, а з 18:00 до 19:00 разом із мамою відвідував спеціальні заняття з плавання для немовлят.
Нарешті, насамперед в інтересах дитини було жити з Марією в раніше спільно орендованій квартирі. Мати молодої жінки не мала достатньо житлової площі, щоб зручно розмістити доньку з онуком, а термінові пошуки нової квартири в будь-якому великому місті Німеччини для молодої матері-годувальниці – практично нездійсненне завдання. Чи зможе Марія сама сплачувати оренду – її власне рішення. Крім того, молодий чоловік міг без особливих труднощів оселитися в чотирикімнатній квартирі своїх батьків.
Усі ці аргументи наш адвокат виклав у досудовому листуванні з адвокатом Андрія та на засіданні. Суд передав Марії одноосібну батьківську опіку; хлопчик постійно живе з матір’ю. Позбавлення опіки за § 1666 BGB суд не призначив. Спілкування батька з дитиною встановлено раз на тиждень з 10:00 до 17:00. Питання про житло поки не вирішене; ми й надалі представляємо Марію в цьому провадженні.
Нам шкода, коли діти опиняються між двох вогнів. Сподіваємося, що батьки надалі діятимуть разом в інтересах сина. З питань опіки, спілкування й утримання дітей після розлучення ми радо вас проконсультуємо.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
