Як зазначено в Декларації прав дитини, «дитина, зважаючи на її фізичну й розумову незрілість, потребує спеціальної охорони і піклування, включно з належним правовим захистом, як до, так і після народження». Дбати про дітей, створювати необхідні умови для їхнього гармонійного розвитку державу зобов’язує й ухвалена в 1989 році Конвенція ООН про права дитини. Цей самий документ покладає на батьків основну відповідальність не лише за забезпечення умов, необхідних для розвитку дитини, а й за її безпеку.
У Німеччині, наприклад, закон зобов’язує батьків дбати про своїх дітей до досягнення ними повноліття. Зокрема, батьки мають матеріально забезпечувати своїх дітей, захищати їх і, в разі потреби, представляти їхні інтереси в суді. При цьому батьки не мають права ображати дітей і застосовувати до них силу. У протилежному разі їм загрожує кримінальна відповідальність. Законодавство ФРН забороняє залишати дітей молодших за 16 років без нагляду. За порушення цієї норми батьків можуть оштрафувати, навіть якщо вони відлучилися всього на 10–15 хвилин.
Для багатьох наших співвітчизників такий підхід до виховання незвичний — ми самі переважно виховувалися «на вулиці». Звісно, були й дитячі садки, і школи, і різні гуртки. Але поминутної опіки точно не було. Але, як то кажуть, у чужий монастир зі своїм статутом не ходять — живеш у Німеччині — будь ласка, дотримуйся її законів.
Наша клієнтка, назвемо її Зоя, має трьох дітей, двоє з яких уже повнолітні й мають власне житло. А Зоя живе разом з восьмирічним сином. Крім цього, вона здійснює піклування над своєю літньою матір’ю, яка живе тут же, в Берліні, в одному під’їзді з донькою. Одна з доньок Зої проживає теж поруч — у сусідньому під’їзді. Слід зазначити, що в матері Зої хворе серце, цукровий діабет і, крім того, ще кілька хронічних захворювань, які прийнято називати «старечими». Вона має постійно приймати лікарські препарати, але, через свій вік і хворобливий стан, забуває це робити. Тому Зоя постійно стежить за прийомом матір’ю потрібних ліків.
Одного дня Зоя разом зі своїм восьмирічним сином була в гостях у своєї доньки в сусідньому під’їзді. Мама з донькою пили на кухні чай, а хлопчик у кімнаті дивився телевізор і... заснув. Несподівано пролунав телефонний дзвінок. Донька Зої взяла слухавку й почула дуже слабкий голос своєї бабусі. Бабуся казала, що їй дуже погано, вона задихається і... вмирає. Обидві жінки дуже налякалися, і Зоя відправила до мами свою доньку, а сама почала будити сина. Але хлопчик прокидатися не хотів. Через кілька хвилин зателефонувала донька й дуже переляканим голосом повідомила, що бабусі дуже погано, а вона не знає, які ліки їй слід дати — їх у неї багато. Зоя ще раз спробувала розбудити сина, і знову безрезультатно. І тоді жінка ухвалила рішення залишити сина в квартирі, закривши двері на ключ. Вона швидко перевірила вікна, закрила двері на ключ і побігла до квартири матері. Бабусі було дуже погано. Зоя зробила їй укол, дала ліки, вклала в ліжко, тобто надала мамі необхідну допомогу. На все це пішло хвилин 20–25. Потім Зоя вирішила зателефонувати до квартири доньки, де лишався сплячий син. Чесно кажучи, вона була впевнена, що хлопчик спить, і телефонний дзвінок його не розбудить. Ну а якщо син прокинувся, вона його заспокоїть і прийде по нього. Зоя набрала номер домашнього телефону доньки, і... їй відповіли. Але відповів їй голос не її сина, а... дорослого чоловіка. Він представився поліцейським. Залишивши доньку з мамою, Зоя побігла до її квартири, дуже побоюючись, що інфаркт може статися вже в неї самої.
Що ж сталося за ті 20 хвилин, на які жінка залишила свою восьмирічну дитину? Здавалося б, нічого особливого — почувши, що зачинилися двері, він остаточно прокинувся, встав і обійшов квартиру. Нікого не виявивши, він налякався й не зміг придумати нічого кращого, ніж відчинити вікно й почати кликати на допомогу. Розмірковувати про те, чому він вчинив саме так, ми, мабуть, не будемо — зробив і зробив. При цьому він кричав так сильно, що привернув увагу перехожих, які й викликали поліцію. Поліцейські приїхали доволі швидко, з’ясували, що дитина перебуває в квартирі сама, про місцезнаходження дорослих не знає, і зайшли до квартири. У цей час задзвонив телефон — телефонувала мати залишеної дитини.
Прибігши, Зоя ще довго не могла заспокоїтися й зрозуміти, яким чином, а головне, чому поліція опинилася в квартирі її доньки, двері якої вона власноруч зачинила на ключ. Зрештою всі заспокоїлися, поліція поїхала, а Зоя із сином повернулися до себе додому.
Усі заспокоїлися, але історія на цьому не закінчилася. Щодо Зої було порушено кримінальну справу, і їй було пред’явлено обвинувачення на підставах, встановлених § 171 Кримінального кодексу Німеччини, — порушення обов’язку піклування й виховання. Слід зазначити, що цей параграф КК Німеччини має доволі жорстке формулювання: «Хто грубо порушує свій обов’язок піклування й виховання особи, яка не досягла шістнадцяти років, і тим самим створює небезпеку того, що це завдасть шкоди опікуваному в його фізичному й психічному розвитку, приведе його до злочинного способу життя або заняття проституцією, карається позбавленням волі на строк до трьох років або грошовим штрафом». Тобто Зою обвинувачували в тому, що вона порушила свої обов’язки з опіки над дитиною й залишила його самого в чужій квартирі, що, за наявності буйної фантазії, могло призвести до вельми серйозних наслідків. Її запрошували до поліції на допит, вона ходила, давала пояснення, вибачалася, каялася, тобто давала зрозуміти, що визнає свою провину й дуже, дуже жалкує. Однак невідомість її гнітила — вона дуже боялася, що в неї можуть забрати дитину до притулку, а її посадити — а в неї ж на руках була ще старенька хвора мама. І Зоя прийшла до адвоката.
Важливо: право опіки та спілкування
Щодо Зої було порушено кримінальну справу, і їй було пред’явлено обвинувачення на підставах, встановлених § 171 Кримінального кодексу Німеччини, — порушення обов’язку піклування й виховання.
Як прийнято в кримінальному провадженні, після бесіди з клієнткою адвокат направив клопотання до прокуратури про надання йому матеріалів справи для ознайомлення. Матеріали було надано швидко. Ознайомившись з документами, адвокат побачив, що прокуратура має намір закрити справу щодо нашої клієнтки на підставах, встановлених § 153a Кримінального процесуального кодексу Німеччини, з огляду на її малозначність. При цьому вона визнавалася винною й мала сплатити штраф на користь благодійної організації в розмірі 400 євро. Такий результат не влаштовував ні клієнтку, ні її адвоката. Адвокат запропонував клієнтці направити до прокуратури заперечення, вимагаючи припинити справу у зв’язку з відсутністю в діях матері складу злочину. Клієнтка погодилася.
Адвокат підготував і направив до прокуратури лист-заперечення, у якому зазначив, що в момент подій клієнтка була дуже схвильована станом своєї матері, яка саме в цей момент просила її про допомогу. Ненадання такої допомоги могло спричинити вельми серйозні наслідки. Адвокат послався на § 35 Кримінального кодексу Німеччини, який передбачає, що особа, яка вчиняє протиправне діяння, щоб відвернути небезпеку від себе, родича або іншої близької їй особи за наявності невідворотної небезпеки для життя, здоров’я чи свободи, діє невинувато. Якщо особа під час вчинення діяння неправильно розуміла обставини, які виключили б її вину, вона карається лише тоді, коли могла уникнути помилки. У цій ситуації жінка вчинила свій вчинок, який, з погляду закону, є правопорушенням, лише через те, що була зобов’язана відвернути наявну небезпеку для життя й здоров’я своєї матері. Отже, вона діяла невинувато.
Прокуратура прийняла доводи адвоката, і справу щодо Зої було закрито на підставах, встановлених § 170 Кримінального процесуального кодексу Німеччини, — відсутність складу злочину.
Кожна людина у своєму житті доволі часто потрапляє в ситуації, коли їй доводиться робити вибір, обираючи з двох лих менше. Однак не завжди такий вибір лишається безкарним. Допомогти уникнути такого покарання може лише юрист, який добре знає кримінальне право.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
