Колись захоплені романтики мріяли, що настане день, коли університети зникнуть. Учням не доведеться виходити з дому, щоб здобувати освіту. Коли з'явилися відеомагнітофони, виникла ідея дистанційної освіти за принципом обміну відеокасетами. Але найзапекліші мрійники мріяли про відеотелефонію — тоді всі могли б сидіти в незаправлених ліжках і здобувати освіту, не відриваючись від яєчні з беконом. Але масова «інтернетизація» планети подарувала людству те, про що не мріяв жоден прогресист. Не потрібним став не лише університет з його кафедрами — не потрібним став цілий клас університетської професури. Тепер кожен може бути професором і учнем одночасно. А оскільки навчання має бути «прикольним», усе повинно бути весело, задерикувато й, головне, дуже коротко.
З'явився анекдот на цю тему. Еллі запитує у Страшила,
Зняття відмов BVA
Відмову Bundesverwaltungsamt (BVA) у визнанні статусу пізнього переселенця можна оскаржити в адміністративному суді — як правило, протягом одного місяця з моменту отримання відмови.
- У тебе насправді немає мізків?! А як же ти розмовляєш?!
- Я ще й вебінари проводжу!
Але навіть вебінари вже в минулому. Надто вже довго. Інша річ — лайфхак, де за хвилину відео, максимум, навчать усього, чого хочеш. Наш клієнт вирішив стати пізнім переселенцем, звернувшись за консультацією до інтернету. Усе виявилося простіше простого. Але щось усе-таки відрізняло нашого клієнта від Страшила. Можливо, наявність мізків?
Форум за тобою плаче
Віктор Фогель народився і виріс у Казахстані. Батько походив з поволзьких німців. Після видання Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про переселення німців, які проживають у районах Поволжя» від 28 серпня 1941 р. було ліквідовано Автономну Республіку німців Поволжя та здійснено тотальну депортацію німців з АРСР. З цією метою заздалегідь (за спогадами жителів АРСР НП, ще 26 серпня) на територію АРСР НП було введено війська НКВС. Німцям було наказано протягом 24 годин підготуватися до переселення й з обмеженою кількістю майна прибути в пункти збору. Німецьких мешканців республіки вивезли у віддалені райони Сибіру, Казахстану та Середньої Азії. Згідно з цим указом у вересні–жовтні 1941 р. було депортовано 446 480 радянських німців (за іншими даними — 438 280). Батькові Віктора не вдалося уникнути гіркої долі осіб німецької національності, і його депортували до Казахстану. Мати Віктора — із заможних заслання українців, яка також не з власної волі опинилася далеко від українських степів і круч великого Дніпра.
Становлення Віктора припало на переломні для Радянського Союзу роки, тобто на період його розпаду. Будівництво комунізму змінилося картинками з комуністичних газет, у яких висміювали жахи капіталізму. З одного боку, здалеку махала рукою Свобода, а з іншого — під зад прилітав чобіт безгрошів'я та безробіття. Батько Віктора вирішив, що потрібно виїжджати на батьківщину предків. Подали заяву. Почекали. Почекали ще. І отримали відмову. Без пояснення причин. Тоді це рішення ставило хрест на подальших спробах припасти до священної землі Барбаросси.
Віктор здобув професію, одружився, завів дітей. Мав свій бізнес. Але на зміну пейджерам прийшли мобільні телефони, і бізнес Віктора закінчився. Працював у компанії, що торгувала корейськими автомобілями. Певний час усе йшло більш ніж непогано, але стався черговий криза. Впали ціни на нафту. А слідом упав попит на нові автомобілі. Зарплата скоротилася на двадцять відсотків, а потім і зовсім удвічі. Довелося вночі підробляти приватним візником, щоб хоч якось прогодувати родину. Одного разу, під час поїздки на виклик в аеропорт, Віктор зустрів як клієнта свого однокласника. Однокласник у дев'яносто третьому виїхав із родиною до Німеччини, і ось прилетів навідати родичів. Старий товариш і запитав у Віктора, чому той досі в Казахстані.
Поки їхали з аеропорту, перед очима Віктора миготіли то дорожні знаки, то образи далекої і чарівної Німеччини. Виявилося, що в червні 2013 року Бундестаг ухвалив законопроєкт про зміну Закону про статус пізнього переселенця (Bundesvertriebenengesetz, Bundestag-Drucksache 17/13937 vom 12.06.2013). І тепер Німеччина знову каже Віктору: «Willkommen!»
Попрощавшись з однокласником, Віктор закінчив зміну. Вдома, ледь скинувши взуття, сів перед комп'ютером у пошуках форуму, де є все, що потрібно для його переселення до Німеччини.
Усе буде добре?
Справді, з ухваленням нового закону все виглядало значно простіше за попередні вимоги.
Як і раніше, потрібно було походити від предка німецької національності або громадянина Німеччини. Такий у Віктора був. Але зникла вимога, що заявник мав від самого початку, тобто під час отримання першого паспорта в 16-річному віці, декларувати себе особою німецької національності. Згідно зі змінами закону, дозволялося особам, які через наслідки війни та не зовсім «дружнє» ставлення до осіб німецької національності обрали під час отримання першого паспорта «не німецьку» національність батьків, через суд або орган РАЦС обрати національність «німець» за німецьким батьком. Одним словом, законодавець, зважаючи на гіркі наслідки війни для радянських німців, дав можливість нащадкам осіб німецької національності визнавати себе німцями, змінювати на цій підставі документи цивільного стану й претендувати на статус «пізній переселенець».
Відпала необхідність доводити передачу німецької мови в родині. Не потрібно було володіти якимось діалектом. Достатньо було мати сертифікат про володіння німецькою мовою на рівні В1. А Віктор діалектами не володів. І головне, у новому законі було зроблено поступку в процедурі повторного розгляду справ, уже закритих через відмову. Відновлення провадження про прийняття не обмежене певним строком. Віктор здобув надію, крила і полум'яний мотор. На наступному форумі люди ділилися подробицями проходження бюрократичних процедур. Там було все, включно зі зразками заповнення анкет. Віктор подумки вже продавав машини в Німеччині. Родина вирушила на мовні курси. Віктор зайнявся перекладами документів та їх нотаріальним засвідченням. Години тікали до щастя. І ось, коли вже все було готово, щоб піти в посольство, полум'яний мотор у Віктора наче заглух. Накотили сумніви. Віктор запитав у Google інформацію про відмови, і виявилося, що ще не все так просто. Віктор вирішив підкріпити свої позиції фігурою адвоката в Німеччині й звернувся до нашого адвокатського бюро.
Усе буде добре!
Отримавши від Віктора документи, які він планував надіслати до посольства, адвокату нашого бюро стало зрозуміло, що той продовжує працювати вночі таксистом у Казахстані. Ніде в його документах не значилося, що він німець. Те, що Віктор зрозумів, начитавшись форумів, як відсутність необхідності мати запис про належність до німецької нації лише на тій підставі, що в документах його батька такий запис був, виявилося не таким оптимістичним. Новий закон дозволяє людям із записом про ненімецьку національність претендувати на статус пізнього переселенця, але тоді потрібен доказ причетності до німецької нації через володіння одним із діалектів, якими говорять — або скоро можна буде сказати, що говорили — так звані російські німці. Діалектами Віктор не володів. Та й ця процедура співбесіди зі спеціалістом у посольстві не з приємних, а ймовірність її успішного проходження невелика.
І почалася у Віктора знову робота зі збору й правильного оформлення документів, але вже під керівництвом досвідченого адвоката нашого бюро. Щоб уникнути завідомо приреченої на провал процедури, пов'язаної з доведенням отримання німецької мови в колі родини, потрібно було через судові органи домогтися внесення змін до свідоцтва про народження Віктора в графу «Національність». Досвід адвокатів нашого бюро дає змогу грамотно оперувати правовими нормами Росії та Казахстану. Тому у Віктора відпала потреба залучати до справи казахстанських адвокатів. Усі заяви й посилання на законодавчі акти дали йому змогу безперешкодно внести зміни до свідоцтва про народження. А зроблені за допомогою нашого адвоката запити до архівів дали змогу зібрати достатню кількість свідчень репресій проти предків Віктора.
За цей час — близько трьох місяців — Віктор успішно склав мовний іспит на рівень В1, а його дружина отримала сертифікат про мовний рівень А1. Дітей через їхній вік звільнили від мовного іспиту. Зібравши всі необхідні й правильно оформлені документи та заповнивши за Віктора анкету, адвокат нашого бюро передав усі документи до відомства у справах переселенців, і через два місяці родина Віктора вже була в нашому адвокатському бюро в Берліні зі словами вдячності.
Що було б, якби голос розуму не прокинувся під завалами інтернет-оптимізму й не пробився назовні? Відповідь на це питання цілком передбачувана. Досвід і знання адвоката неможливо замінити демократичною процедурою висловлення думок на різних форумах. Це як видаляти собі апендицит зі словами: «OK Google!».
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
