Епілогом до цього матеріалу могла б стати відома фраза: доки на світі є довірливі люди, обманом жити шахраям, виходить, з руки. Це не про те, що герой цієї історії якийсь наївний йолоп — зовсім ні. Але в логіці шахрая будь-яка довірлива людина є тим, кого неодмінно потрібно обдурити. Кримінальна свідомість, інакше не скажеш. На щастя, право орієнтується на універсальні норми, а не на риси характеру постраждалих, а отже, навіть найдовірливіший громадянин має право на захист своїх інтересів. Адвокатам нашого бюро вдалося відстояти героя цієї історії перед, на перший погляд, цілком логічними претензіями з боку поліції. Могло бути й інакше… Але про все по порядку.
Ми не вперше розповідаємо про шахрайство з використанням інтернет-технологій. Спектр таких схем доволі широкий, і час від часу тренди змінюються. Одного часу більшість злочинів в електронній сфері вчинялися прямолінійно, як квартирні крадіжки: зламали банківський захист — викрали гроші, зламали кредитні картки — викрали гроші. Кожен такий злочин приносив багато неприємностей постраждалим, але водночас був своєрідним «уроком»: програмісти вдосконалювали системи захисту, фінансові установи перетворилися на електронні бастіони. Шахраї переключилися на продаж неіснуючих речей. Сьогодні модним трендом є «багаті наречені» — зазвичай «американці» чи «англійці», які раптово запалюються бурхливим коханням до власниці якогось акаунту у Фейсбуці. Закоханий неодмінно є власником великої компанії або генералом, грошей море, а от сімейного щастя бракує. Здебільшого жертвами стають жінки з колишнього СРСР, виховані на казках про Попелюшок і принців. Зрештою справа закінчується тим, що палкий закоханий хоче передувати своєму приїзду дуже дорогим подарунком. Але от незадача — оплатити доставку царського скарбу має кохана. І справді, порівняно з вартістю подарунка кілька сотень євро здаються дрібницею. Тільки коробка виявляється порожньою. А кур'єри представляють неіснучу поштову службу. Другим за популярністю сучасним трендом є «посилочники». Якщо наречені — переважно вигадка з Туреччини, то «посилочники» — це російський винахід. Про них тут і йтиметься.
Але спершу варто вказати на причини, через які шахрайство не переводиться на світі. Шахрай завжди діє на основні людські інстинкти: жагу легкої наживи (голод) і статевий потяг. Знаменитий радянський психолог Виготський казав, що вища нервова діяльність здатна контролювати порочні нахили, але часом критичне мислення відмовляє, і тоді…
Герой цієї історії — студент. Як усі студенти, обмежений у коштах і не проти підзаробити. Але й без труднощів статевого дозрівання тут не обійшлося. Вільний від навчання час Дмитро коротав у популярній серед росіян соціальній мережі «ВКонтакте». Там в одній із груп із пошуку роботи він побачив фотографію надзвичайно вродливої дівчини і, що називається, забажав. Панночка виявилася менеджеркою однієї великої московської компанії — так вона відрекомендувалася. Дмитро не скупився на компліменти, менеджерці з Москви це імпонувало, Дмитро теж не був обділений увагою. І після нетривалого кокетливого листування Дмитро отримав пропозицію працювати в компанії його уявної пасії. Психологам давно відомий феномен вторинних цілей, коли людина, наприклад, обирає собі якусь професію, вступає до університету, а життя в цій професії не складається. Керувало людиною не чітке уявлення про власні інтереси, а невиразне й приховане бажання бути на когось схожим або бачитися з певними людьми. Первинна мета виявляється прихованою. Так і тут: не будь цього юнацького захоплення акаунтом московської менеджерки, можливо, Дмитро мав би іншу роботу. Але тоді Дмитро відповів: «Так!».
Виявилося, що одним із напрямів компанії є доставка товарів із Європи до Росії. Нібито фірма допомагає людям купувати дорогі речі за прийнятною ціною, використовуючи прогалину в російському законодавстві. «Якщо імпортувати товар, він буде обкладений високим митом, але якщо це посилка від приватної особи, жодного мита немає взагалі», — так пояснила в листі Дмитру менеджерка великої російської компанії. І невдовзі Дмитро отримав трудовий договір німецькою та російською мовами, копію паспорта керівника московської компанії. Оплата праці передбачалася відрядна — 20 євро за кожне відправлення до Росії. Наближалося Різдво 2015 року. І все так вдало складалося…
Робота Дмитра полягала в тому, що на його адресу приходили посилки з товаром із різних магазинів — переважно дорога електроніка: мобільні телефони, планшети, електробритви люксових брендів. Дмитро мав виймати товар із поштової та заводської упаковки, сфотографувати його, все запакувати у нову велику коробку й віднести на пошту. Квитанцію про оплату поштового відправлення Дмитро отримував від своєї менеджерки через інтернет. Чеки за оплачений товар москвичі просили викидати за непотрібністю. Робота закипіла. Дмитра регулярно хвалила його мила менеджерка, писала, що він скоро опиниться серед найкращих співробітників компанії й може розраховувати на підвищення в майбутньому. За підсумками місяця виходило заробити 500–600 євро. Це означає, що практично щодня Дмитро відносив на пошту одну велику посилку.
Через два місяці після початку роботи Дмитру довелося виїхати з Берліна на пару тижнів. І він влаштував у московську компанію свого однокурсника, щоб не підвести роботодавця. Дмитро отримував подяки практично щотижня до березня 2016 року, поки не отримав повістку до поліції, а його банківський рахунок виявився заблокованим. Дмитро терміново написав листа своїй менеджерці: мовляв, якісь проблеми, що мені робити? Відповідь під фотографією молодої красуні просила заспокоїтися й забути про неприємності — юридичний відділ їхньої компанії розжене хмари над головою найкращого співробітника великої московської фірми. Це був останній сеанс зв'язку з ймовірними «москвичами». Дмитро ж замість юридичного захисту отримав порушену проти нього кримінальну справу за статтею «Шахрайство». Його одногрупник теж опинився під слідством. Окрім кримінального строку до п'яти років за статтею 263 Кримінального кодексу Федеративної Республіки Німеччина, Дмитру загрожувало відрахування з університету й припинення дозволу на проживання. У в'язницю, на батьківщину Дмитро не хотів і прийшов по допомогу до нашого адвокатського бюро.
Для наших адвокатів давно зрозумілі причини, через які російськомовні стають жертвами шахраїв. Це мовні проблеми, довіра до усної інформації та вічне «якось воно буде».
Як перекласти це «якось воно буде» іншими мовами — невідомо, хіба що на прикладі: зав'язав очі й ступив із даху в надії приземлитися в країні чудес, а не опинитися в морзі. У психіатрії це називають афективним психозом — коли оптимізм зашкалює. На тлі закоханості в менеджерку в Дмитра так зашкалило, що він не надав жодного значення тому, що на всіх чеках, які супроводжували посилки, стояло його ім'я як ім'я покупця. «Неважливо, вони ж усе оплатили», — міркував студент. А от не оплатили. Оплати надходили з німецьких рахунків, власники яких, виявивши списання великих сум, відкликали перекази за дорогі покупки. Доступ до рахунків німецьких бюргерів шахраї з «великої московської компанії» отримували незаконно. А на всіх чеках покупцем значився лише Дмитро, ну і ще його товариш.
Після бесіди з Дмитром стало зрозуміло, що він не винен і сам став жертвою шахрайства. Наші адвокати взялися за справу. Витребувані в поліції документи показали, що дії Дмитра кваліфіковано за статтею «Шахрайство» неправильно. Після подання наших доводів поліція перекваліфікувала справу на статтю 261, абзац 5 — «Відмивання грошей через легковажність» (нім. leichtfertige Geldwäsche), строк до двох років. За закриття справи щодо нашого клієнта ще належало поборотися. Якщо шахрайство передбачає наявність умислу для вчинення шахрайських дій, то «відмивання грошей через легковажність» передбачає наявність даних, які б вказували на можливий злочинний характер дій, але не були взяті до уваги як істотні.
Нашим адвокатам належало довести прокуратурі, що наш клієнт не лише не є шахраєм, а й застосування до нього статті 261 так само неприйнятне. Нашими аргументами було те, що він раніше не вчиняв жодних злочинів. У березні 2016 року він мав трудовий договір з однією берлінською компанією і вже приступив до роботи. Це свідчило про його зацікавленість у роботі, а не в отриманні наживи злочинним шляхом. Щодо обставин справи, Дмитро мав трудовий договір, його регулярно перевіряли, він справно отримував оплату своєї праці й отримував заохочення у вигляді присвоєння різних внутрішньокорпоративних звань. Єдине, що могло б навести його на думку про нечистоту справи, — це його ім'я на чеках за покупки. Але ж він був упевнений, що товар оплачено, а яке там стоїть ім'я — не важливо.
Лише восени 2017 року нам вдалося домогтися закриття кримінальної справи щодо Дмитра. Він продовжує навчання в університеті, йому продовжено дозвіл на проживання. І, можливо, Дмитра порадувало навіть більше те, що після наших листів торговельні мережі зняли претензії до нашого клієнта. Він був упевнений, що все життя працюватиме на те, щоб оплатити борги, які отримував у надлишку. Добре, що досвід наших адвокатів допоміг Дмитру вийти із ситуації без особливих втрат і порозумнілим. Але могло бути й інакше.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
