«Будь-якого працівника — від сторожа до міністра — можна замінити таким самим або навіть більш здібним працівником. А доброго батька замінити таким самим добрим батьком неможливо.» В. О. Сухомлинський
Нашим читачам, напевно, уже відомо, що батьківство з біологічної та юридичної точок зору можуть бути нетотожними поняттями. У законодавстві багатьох країн існує презумпція, що чоловік, який перебуває у шлюбі з жінкою, яка народила дитину в період цього шлюбу, де-юре визнається батьком, незалежно від того, чи є він таким де-факто. Безумовно, це тягне за собою виникнення у чоловіка низки найважливіших прав і обов'язків. У тих випадках, коли «біологічне» і «юридичне» батьківство не збігаються, батьки нерідко звертаються по допомогу до адвоката із сімейних справ, щоб він допоміг розставити всі крапки над «і».
Що ж розуміють під батьківством з юридичної точки зору в Німеччині?
З погляду закону все прописано досить чітко: батьком дитини вважається чоловік, який: — перебуває на момент народження дитини у шлюбі з її матір'ю; — самостійно визнав батьківство; — чиє батьківство було встановлено в судовому порядку згідно з § 1592 Цивільного кодексу Німеччини (нім. Bürgerliches Gesetzbuch, BGB).
Важливо при розлученні
За законом батьком дитини вважається чоловік, який перебуває у шлюбі з матір'ю на момент народження дитини, який самостійно визнав батьківство, або чиє батьківство встановлено судом згідно з § 1592 Цивільного кодексу Німеччини (нім. Bürgerliches Gesetzbuch, BGB). Однак порядок визнання батьківства не однаковий у всіх країнах світу, і саме тут можуть виникати юридичні колізії.
Виходячи з буквального тлумачення положень закону, офіційний чоловік жінки, у якої під час шлюбу народилася дитина, автоматично визнається батьком дитини. При цьому чоловік, визнаний батьком з юридичної точки зору, може оскаржити факт свого батьківства лише протягом перших двох років життя нащадка. Після спливу цього строку такої можливості в нього — незалежно від того, чи є він біологічним батьком, чи ні, — більше немає. Це правило діє в Німеччині з метою охорони прав і законних інтересів неповнолітніх.
Однак слід пам'ятати, що порядок визначення і визнання батьківства не однаковий у всіх країнах світу. Наприклад, згідно із законодавством багатьох країн — колишніх республік СРСР, — чоловік, який перебував у зареєстрованому шлюбі, визнається батьком дитини, народженої не лише в період самого шлюбу, а й протягом одного року після його розірвання. Такі нюанси та відмінності в тлумаченні «юридичного» батьківства можуть спричиняти казуси з далекосяжними наслідками. Тому батьки, які хочуть, щоб права та обов'язки щодо виховання дитини належали саме їм, повинні без зволікання вжити необхідних заходів для правильного зазначення свого статусу в офіційних документах, тобто у свідоцтві про народження. Про один із випадків, коли нам вдалося допомогти сім'ї, що звернулася до нас, знайти правильне рішення й досягти позитивного результату, ми розповімо в цій статті.
До нас на консультацію прийшла пара — назвемо їх Дмитро й Алла. Відносно недавно в них народилася донька, яку вони назвали Анастасія (ім'я змінено). Проблеми виникли при оформленні документів на дівчинку через те, що Алла лише кілька місяців тому офіційно розлучилася зі своїм колишнім чоловіком. Зрештою у свідоцтві про народження в новонародженої дитини не було зазначено ім'я, дівчинці було присвоєно прізвище матері, а батьком був указаний колишній чоловік Алли. Таке непорозуміння сталося з такої причини.
До переїзду в Німеччину жінка проживала в Латвії, де офіційно перебувала в зареєстрованому шлюбі. Через два роки спільного життя стосунки «дали тріщину», і шлюб фактично розпався — подружжя хоч і роз'їхалося по різних квартирах, з офіційним розлученням не поспішало. Потім Алла отримала пропозицію гідної роботи в Німеччині й, недовго думаючи, переїхала до ФРН на постійне місце проживання. Чесно кажучи, перші кілька років після переїзду жінці було взагалі не до особистого життя, тому питання про розлучення до пори до часу було відкладено «у довгу шухляду». Офіційний чоловік Алли теж не поспішав із розлученням — спершу він продовжував сподіватися, що «розбиту чашу вдасться склеїти», а потім просто перестав про це думати й повністю зосередився на кар'єрі, теж практично не залишаючи часу на особисте життя. Однак через кілька років обставини поступово почали змінюватися: Алла зустріла в Німеччині нового чоловіка на ім'я Дмитро, приємного в усіх відношеннях, а найголовніше — із серйозними намірами. Дмитро через деякий час, звісно, дізнався, що Алла все ще перебуває в зареєстрованому шлюбі, проте він не став сильно «тиснути» на кохану, змушуючи її негайно розлучитися. Стосунки поступово розвивалися й міцніли, і стали по-справжньому серйозними, коли Алла завагітніла майбутньою дитиною. Слід сказати, що вагітність протікала не надто гладко, і перші три місяці перебувала під загрозою. Звісно, питання про офіційне розлучення з колишнім чоловіком вийшло на перший план, але доїхати до Риги й офіційно розлучитися вдалося лише на шостому місяці вагітності. З появою доньки на світ потрібно було врегулювати безліч формальних питань: оформити свідоцтво про народження, зареєструвати за місцем проживання, оформити медичну страховку, подати заяву на отримання соціальних допомог. Проблеми почалися вже при оформленні свідоцтва про народження. Виявилося, що відповідно до норм законодавства Латвії дитина народилася протягом наступного року після офіційного розлучення, а це означало, що з юридичної точки зору батьком Анастасії вважався колишній чоловік Алли. Понад те, ситуація ускладнилася ще й тим, що офіційний орган реєстрації в Німеччині (Standesamt), у зв'язку з тим, що Алла та її колишній чоловік мали латвійське громадянство, ухвалив рішення застосувати в цьому випадку законодавство цієї країни. Внаслідок цього, оскільки згода «юридичного батька» (колишнього чоловіка нашої клієнтки) цілком логічно була відсутня, у свідоцтві про народження також було відсутнє ім'я новонародженої дитини. Крім того, дівчинці присвоїли прізвище матері, а батьком указали колишнього чоловіка. Навряд чи варто казати, що така ситуація категорично не влаштовувала жодного з учасників. Тому батьки Анастасії поспішили звернутися до нашої адвокатської канцелярії по юридичну допомогу.
Адвокат нашої канцелярії, який спеціалізується на сімейних справах, ознайомившись із ситуацією, почав діяти швидко й рішуче. Він підготував позовну заяву до суду в сімейних справах (Familiengericht) про оскарження даних, що містяться у свідоцтві про народження дитини, і визнання батьківства за біологічним батьком дівчинки. У цьому випадку закон допускає можливість застосування до цієї ситуації законодавчих положень або права Німеччини, або права Латвії, що й було фактично зроблено. Тим не менш, найважливішим для ухвалення рішення про застосування правових норм є питання про те, що найбільшою мірою відповідає інтересам самої неповнолітньої дитини. У випадку з Анастасією колишній чоловік Алли склав і надіслав нам заяву про те, що не може бути батьком дівчинки, а новий партнер жінки самостійно заявив про визнання батьківства. Таким чином, спираючись на норми здорового глузду, говорити про обґрунтованість і розумність рішення, ухваленого Standesamt, не доводилося. У цій ситуації найправильнішим було розставити все по своїх місцях і визнати батьківські права за біологічним батьком дитини — людиною, яка збиралася брати безпосередню участь у догляді за дівчинкою та її вихованні.
Переконливі доводи адвоката відіграли в суді вирішальну роль. Як і слід було очікувати, Дмитра було визнано батьком Анастасії й з юридичної точки зору, свідоцтво про народження дівчинки було змінено. Тепер там було зазначено, що дівчинку звуть Анастасія, її батьком є Дмитро, згодом їй також було присвоєно прізвище біологічного батька.
Клієнти залишилися дуже задоволені нашою роботою — адже завдяки зусиллям нашого адвоката вдалося розплутати клубок і домогтися визнання батьківських прав за справжнім батьком, що тепер було коректно відображено в основному документі дитини. Насамкінець хотілося б ще раз побажати всім читачам ніколи надовго не відкладати вирішення найважливіших нагальних проблем, зокрема тих, що стосуються юридичного боку особистих стосунків. Офіційно не розірвані шлюбні союзи можуть несподівано обернутися подібними непорозуміннями, що тягнуть за собою серйозні юридичні наслідки. Утім, усі ми розуміємо, що навіть найрозумнішим людям властиво помилятися. На щастя, для таких випадків існують адвокати, готові прийти на допомогу й знайти вихід навіть із найзаплутанішої і, здавалося б, безнадійної життєвої ситуації.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
