За статистикою, у Німеччині дуже багато бездітних подружніх пар, які хотіли б усиновити дитину. У черзі на усиновлення перебуває понад десять тисяч сімей, готових усиновити дитину-іноземця, і це попри те, що до адаптації в Німеччині щороку допускається не більш ніж 5 тисяч дітей, а умови усиновлення доволі жорсткі. Так, один із подружжя має бути не молодшим за 25 років, а різниця у віці між усиновлювачем і усиновлюваним не повинна перевищувати 40 років. Усиновлювач має мати дохід, достатній для утримання своєї родини та усиновлюваної дитини, а також достатню житлову площу. У Німеччині не заборонено брати прийомну дитину в родину, де вже є власні діти, але це не має завдавати шкоди рідним дітям. Коли громадяни Німеччини усиновлюють дитину-іноземця, жодних перешкод з боку чиновників для адаптації таких дітей у Німеччині не виникає. Тим незрозумілішою стає позиція тих самих німецьких чиновників, коли вони перешкоджають возз'єднанню громадян Німеччини з дітьми своїх іноземних подружжів.
Така історія трапилася з нашими клієнтами. Олена жила в Україні. Її чоловік помер, і вона лишилася сама із сином на руках. Син уже був досить дорослим, коли Олена познайомилася з Генріхом — своїм майбутнім чоловіком. Генріх був громадянином Німеччини і постійно проживав там, а до України приїжджав у гості до родичів. Після реєстрації шлюбу в Україні подружжя подало клопотання про возз'єднання родини (нім. Familienzusammenführung). Його розглянули та задовольнили. Олена виїхала на постійне проживання до Німеччини, до чоловіка. Син лишився проживати в Україні з бабусею. Але Олена й Генріх часто приїжджали до України, бо бабуся потребувала догляду, а син — уваги.
Треба сказати, що чоловіки швидко знайшли спільну мову і потоваришували. Хлопчик зростав без батька і завжди відчував брак чоловічої уваги, тож одразу потягнувся до Генріха. Генрих відповів хлопчику взаємністю. Через якийсь час Генріх сам запропонував Олені усиновити її сина — Олена і хлопчик були згодні. Вони зібрали всі необхідні документи й подали їх до суду в Україні із заявою про усиновлення. Отримавши рішення суду, знову зайнялися збором документів і подали їх до Посольства Німеччини в Україні з клопотанням про возз'єднання батька з усиновленою дитиною і... отримали відмову. Вони повторно подали документи до Посольства Німеччини вже з клопотанням про возз'єднання сина з матір'ю, яка на законних підставах постійно проживає в Німеччині, і... знову отримали відмову.
Втративши всяку надію на позитивне рішення, Олена й Генріх звернулися до нашого адвокатського бюро. Їхню справу ускладнювало те, що хлопчику вже виповнилося 18 років. Отримавши документи від клієнтів, ми оскаржили відмови німецького Посольства в судовому порядку. Як уже зазначалося вище, для позитивного вирішення питання про возз'єднання родини заявник повинен мати дохід, достатній для утримання своєї родини та усиновленої дитини. Генріх мав роботу, але його доходу не вистачало, щоб повністю не залежати від держави. Суд, ретельно вивчивши подані нами документи, відмовив у задоволенні скарги, пославшись на те, що для визнання доходів Генріха достатніми не вистачало... 43 євро! У своєму оскарженні ми послалися на нове рішення Федерального суду Німеччини, у якому суд зазначив, що якщо працюючий громадянин має недостатньо власних коштів і отримує допомогу від держави, усі отримувані ним доходи визнаються власними коштами і вважаються загальним доходом. Однак суд визнав нашу аргументацію недостатньою і знову відмовив нам.
Паралельно з першим судовим процесом ми подали до суду заяву про визнання рішення українського суду про усиновлення — це було дуже важливо, бо в разі визнання законним рішення суду України на території Німеччини відпадала потреба вести інші процеси: дитина автоматично отримує німецьке громадянство за своїм усиновлювачем і право на в'їзд та проживання в Німеччині. І тут суд вимагав від нас усе нові й нові документи для підтвердження того, що рішення українським судом було ухвалено не формально. Врешті-решт суд заявив, що усиновлювач і усиновлений мають самі розповісти суду про свої стосунки. Генріха запросили до суду в Берліні особисто для надання показань. Попередньо він прийшов до нашого адвокатського бюро, і ми підготували його до бесіди із суддею. Хлопчика мали опитати на території України. Однак суд послався на те, що вирішення цього питання — проведення опитування усиновленого — не входить до його компетенції, і він направляє судове доручення до відомства, яке займається цими питаннями. Слід зазначити, що ця процедура не безплатна, і Генріху довелося заплатити 600 євро лише за те, що німецьке представництво в Україні по телефону провело бесіду з хлопчиком. Протокол бесіди чиновники надіслали нам (і слава Богу!). У протоколі були викладені відповіді хлопчика так, як їх зрозумів (або хотів зрозуміти) чиновник. У ньому було чимало невідповідностей і викривлень. Ми відкоригували протокол і подали його до суду з власним обґрунтуванням. Нарешті суд був задоволений отриманими відомостями. Однак і це було ще не все. Усі документи суд направив до федерального відомства юстиції для визнання рішення українського суду про усиновлення таким, що відповідає нормам німецького законодавства. Строк розгляду документів федеральним відомством юстиції — від 6 до 8 тижнів. Цей строк не влаштовував ні нас, ні наших клієнтів, тож ми періодично телефонували до відомства й просили пришвидшити розгляд, посилаючись на те, що процедура розгляду документів чиновниками в Німеччині вже дуже затягнулася. Бажаного результату було досягнуто, і відомство ухвалило своє позитивне рішення досить швидко. Усі документи ми знову направили до суду, і суд ухвалив рішення на користь наших клієнтів — рішення українського суду було визнано законним на території Німеччини, а це означало, що хлопчика визнали громадянином Німеччини, і він міг безперешкодно возз'єднатися зі своєю родиною. Отримавши рішення суду, Олена наступного ж дня виїхала до України, де протягом одного дня її син отримав німецький паспорт і дозвіл на возз'єднання.
Щоб уникнути великих проблем при возз'єднанні дітей із матір'ю, яка виїхала на постійне проживання до іншої країни, ми, звісно, радимо спочатку провести процедуру усиновлення дитини іноземним чоловіком (майбутнім чоловіком). Але слід пам'ятати, що німецькі чиновники дуже рідко «швидко здаються», і возз'єднання дітей іноземної дружини з усиновлювачем рідко проходить гладко — принаймні якщо вирішувати це питання без допомоги фахівця.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
