«Вам ніколи не вдасться виховати мудреців, якщо вбиватимете в дітях бешкетників.» Жан-Жак Руссо
Як уже добре відомо постійним читачам нашої газети «Закон і Люди», розлучення в Німеччині — справа довга й фінансово затратна, тому родини, попри наявні в них проблеми й розлади, ухвалюють таке рішення лише в найкрайніших випадках. Підстави розірвання шлюбу в німецькому законодавстві містяться у §§ 1564–1568 Цивільного кодексу Німеччини (нім. Bürgerliches Gesetzbuch, BGB). Згідно з § 1567 BGB головною юридичною передумовою для розлучення в Німеччині є факт роздільного проживання протягом щонайменше одного року. Цей період роздільного проживання отримав назву «рік розлуки» (нім. Trennungsjahr). При цьому ці правила поширюються й на той випадок, коли обоє з подружжя згодні на розлучення. Цей строк зумовлений тим, що за цей час подружжя має точно визначитися й вирішити, чи справді вони хочуть і готові розлучитися. Згідно з § 114 Закону про провадження в сімейних справах і питаннях добровільної підсудності (§ 114 FamFG), у бракорозлучному процесі обов'язкова участь щонайменше одного адвоката, якого найняв заявник і який від імені заявника складає, підписує й подає до суду заяву на розлучення. Адвокат необхідний, однак, і другому з подружжя в тому разі, якщо, крім розлучення, вирішуються питання виплати аліментів, поділу пенсійних накопичень, опіки над неповнолітніми дітьми, а також якщо подружжя бажає укласти в суді угоду, наприклад, щодо розміру виплачуваних аліментів чи права відвідування дитини.
Важливо при розлученні
Підстави розірвання шлюбу в німецькому законодавстві містяться у §§ 1564–1568 Цивільного кодексу Німеччини (нім. Bürgerliches Gesetzbuch, BGB).
Подружжю, яке розлучається, потрібно мати на увазі, що за загальним правилом усі права й обов'язки щодо неповнолітніх дітей, незалежно від стосунків, зберігаються за обома батьками. Тобто вони мають право й зобов'язані, як і в період шлюбу, спільно ухвалювати всі ключові рішення щодо спільних дітей. Кожен із випадків розлучення індивідуальний, спільним є те, що батькам слід домовитися, з ким із них проживатимуть діти і як часто вони спілкуватимуться з другим із батьків. Нерідкі такі випадки, коли батьки вирішують, що дитина проживатиме з кожним із них почергово, однакову кількість часу (такий графік підпадає під поняття «Wechsel Model»). Таким чином, один тиждень дитина живе в домі матері, інший — у домі батька. Час канікул також ділиться порівну. Також останнім часом серед заможних громадян стає дедалі популярнішою і так звана Nest Model (модель гнізда). Такий варіант проживання характеризується тим, що, крім власних квартир, батьки дитини орендують або купують ще будинок чи квартиру. У такому «незалежному» житлі вони проводять час із дитиною почергово.
Безумовно, батьки є найближчими для дитини людьми й найбільше з-поміж усіх зацікавлені в її гармонійному розвитку та міцному фізичному й психічному здоров'ї. Вони мають чітко усвідомлювати, що, ухвалюючи рішення про вибір відповідної схеми стосунків, учасником яких є їхнє спільне чадо, повинні керуватися не своїми образами, очікуваннями й амбіціями, а інтересами дитини. Адже справедливо вважається, що для правильного розвитку й становлення особистості дитині необхідне спілкування з усіма близькими родичами, а насамперед — із батьком і матір'ю. У випадках, коли батьки не можуть домовитися самі, у процес втручаються треті особи. Суд, керуючись думкою дитини, рекомендаціями психолога та відомостями про батьків, може ухвалити рішення й визначити, з ким із батьків має проживати дитина та який графік спілкування з другим із батьків є найбільш прийнятним. Важливо зазначити, що такі судові процеси відбуваються з обов'язковою присутністю представника Відомства у справах молоді (нім. Jugendamt). Думка дітей віком 4–14 років обов'язково береться до уваги. При цьому розмова з дитиною в залі суду ведеться за відсутності в тому самому залі її батьків. Діти, які досягли 14-річного віку, вже самі мають право вирішити, з ким із батьків вони проживатимуть. У діяльності нашої адвокатської канцелярії, одним із основних напрямів роботи якої є сімейне право, трапляється безліч випадків, пов'язаних із необхідністю врегулювання питань щодо визначення порядку проживання дітей після розлучення батьків. Про один із цікавих випадків ми розповімо в цій статті.
До нас звернулася жінка середнього віку, назвемо її Марина. Душевний стан жінки на момент звернення до нас залишав бажати кращого, і на це були досить вагомі причини. Марина розлучилася з чоловіком, назвемо його Олег, після двадцяти років шлюбу. Протягом сімейного життя подружжя пережило різні періоди — і безмежного щастя, і охолодження стосунків. Коли сварки й з'ясування стосунків стали звичним тлом спільного життя подружжя, і кожному з них стало ясно, що «розбиту вазу вже не склеїш», було ухвалено вольове й, вочевидь, єдино правильне рішення — спершу роз'їхатися по різних квартирах, а потім розлучитися. У подружжя за час шлюбу народився син Лев (ім'я змінено), якому на момент розлучення виповнилося десять років. Оскільки школа й спортивні секції, які регулярно відвідував Лев, розташовувалися неподалік від дому Олега, було ухвалено дуже непросте для Марини рішення про те, що хлопчик проживатиме постійно з батьком і при цьому на регулярній основі бачитиметься з матір'ю. Перший час після роз'їзду подружжю вдавалося дотримуватися досягнутих домовленостей і зберігати рівні стосунки. Марина щовихідних навідувала сина, колишнє подружжя разом проводило час із дитиною, здійснювало довгі прогулянки, відвідувало різні навчальні й розважальні заходи. Однак з часом у питаннях, що стосуються відвідин Мариною сина, почала виникати невизначеність. Наша клієнтка, як і раніше, напередодні вихідних зв'язувалася з Олегом і намагалася домовитися про чергову зустріч. На подив жінки, Олег щоразу називав їй нові причини, чому зустріч на вихідних необхідно було відкласти — то в хлопчика передбачалася поїздка на змагання зі спортивною секцією, то в нього дуже багато домашніх завдань на вихідні й краще було його не відволікати, то він захворів і не в настрої для спілкування. Спершу Марина не надавала таким «відмовкам» надто великого значення, поки не усвідомила, що не бачила власну дитину вже понад місяць. Вона намагалася закликати до совісті колишнього чоловіка, спершу вимагала, потім благала дозволити їй побачитися з сином. Олег, хоча прямо й не відмовляв у зустрічі, але щоразу називав «дуже вагому», на його погляд, причину, чому це було неможливо.
Марина, зневірившись самостійно домовитися з колишнім чоловіком, ухвалила рішення взяти ініціативу в свої руки й діяти. Вона прийшла до школи, де навчався Лев, і підійшла до нього на одній із перерв, щоб поговорити. Хлопчик повівся неоднозначно — з одного боку, він зрадів приходу матері, а з другого — усіляко намагався якнайшвидше закінчити розмову, наче боявся, що його застануть за забороненим заняттям. Наприкінці розмови Марина поставила йому найважливіші для неї запитання: чи любить її син і чи хоче він з нею бачитися. Найголовнішим було те, що Лев відповів і на перше, і на друге запитання ствердно, після чого Марина вирішила для себе, що залишати цю ситуацію «як є» вона не буде. Вона звернулася до нашої адвокатської канцелярії, щоб кваліфікований фахівець допоміг захистити її інтереси й домігся для неї можливості регулярних зустрічей із дитиною.
Ця історія мала й продовження з боку Олега. Дізнавшись про те, що Марина приходила до школи до Лева й розмовляла з ним на перерві, він вирішив подати до суду заяву про заборону колишній дружині наближатися до неповнолітнього сина. Він обґрунтовував свою вимогу тим, що дитина сама не хоче бачитися з матір'ю, що зустрічі з нею мають згубний вплив на його психічний стан.
Таким чином, адвокат нашої канцелярії представляв інтереси клієнтки одразу в двох судових процесах — під час захисту законних прав Марини на регулярні зустрічі із сином і оскарження встановлення заборони наближатися до хлопчика. Адвокат зібрав і представив у судовому процесі вичерпні докази того: що Лев дійсно потребував регулярного спілкування з матір'ю і виховання хлопчика лише батьком не могло замінити йому повноцінного виховання обома батьками; що спілкування з матір'ю жодним чином не становило жодної загрози синові Марини; що запевнення Олега про згубність зустрічей не мали під собою жодних серйозних підстав і доказів.
На судовому засіданні також було вислухано думку Лева щодо того, чи хоче він регулярно зустрічатися зі своєю матір'ю. Хоча хлопчик висловлювався про Марину неоднозначно, він достатньо ясно висловив своє бажання щотижня бачитися з матір'ю. За результатами наданих доказів суддя ухвалив рішення встановити режим спілкування неповнолітньої дитини з матір'ю на вихідних щотижня. Причому такі зустрічі мають відбуватися в присутності співробітників Jugendamt, які є психологами, здатними визначити, чи не завдають такі зустрічі шкоди внутрішньому стану хлопчика. Більш того, за нашою ініціативою в подальшому буде проведено медичну експертизу, за результатами якої можна буде встановити, з якої причини дитина так неоднозначно висловлювалася про свою матір. У разі якщо буде встановлено, що Марина жодним чином не завдавала шкоди психічному здоров'ю хлопчика, і зустрічі з нею не несуть жодної небезпеки для нього, необхідність присутності третіх осіб у процесі таких зустрічей буде знята. Тоді мати й син зможуть зустрічатися в межах встановленого графіка без присутності третіх осіб. Водночас, завдяки зусиллям адвоката нашої канцелярії, Олегу було відмовлено в його позові про встановлення Марині заборони наближатися до дитини.
Марина подякувала нам за чудово виконану роботу, адже професійний захист адвоката нашої канцелярії допоміг їй зберегти за собою законне право на регулярну участь у житті та вихованні власної дитини. Ми переконані, що збереження конструктивних і доброзичливих стосунків між колишнім подружжям, яке має спільних дітей, є одним з основних завдань після розлучення. Якщо з якихось причин вам не вдається самостійно знайти компроміс і потрібна юридична підтримка досвідченого фахівця, запрошуємо вас до нашої адвокатської канцелярії.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
