Світлана й Валентин (імена були змінені) познайомилися в Україні. Валентин, українець з німецьким корінням, який колись перебрався до Німеччини як пізній переселенець і отримав німецьке громадянство, одного разу поїхав у відпустку до України, де в нього лишалося багато друзів і родичів. Зі Світланою його познайомили знайомі друзі. Це було кохання з першого погляду. Окрилений почуттям кохання, молодий чоловік уже не міг уявити своє життя без дівчини. Стосунки на відстані їх не влаштовували, тому після нетривалого часу й регулярних поїздок одне до одного було ухвалено рішення пов'язати долі й одружитися. Крім того, оскільки у Валентина було німецьке громадянство, укладення шлюбу значною мірою полегшило б для дівчини процедуру переїзду до Німеччини на підставі возз'єднання родини з чоловіком, громадянином Німеччини. Вирішено — зроблено! Молода пара одружилася, Світлана перебралася до Валентина в Німеччину й отримала дозвіл на проживання.
Перші роки подружнього життя були щасливими й легкими. Однак незабаром у пари почалися проблеми, як це іноді може трапитися… Побут, турботи й робота нависли темною хмарою над їхнім сімейним щастям. Ситуація з кожним роком тільки загострювалася, і часті сварки одне з одним стали невіддільним елементом їхнього життя. Молоді люди, остаточно посварившись, вирішили роз'їхатися.
Згідно з імміграційним законодавством Німеччини (Aufenthaltsgesetz), подружжю для продовження дозволу на проживання або отримання постійного дозволу на проживання необхідно з'являтися до Відомства у справах іноземців (Ausländerbehörde), щоб довести й засвідчити спільне проживання, у тому разі, якщо іноземне подружжя не отримало самостійне право перебування в Німеччині, а саме не прожило в спільному шлюбі на території Німеччини щонайменше 3 роки.
Через багато місяців після їхнього розставання Валентин з'явився до Відомства у справах іноземців у призначений день винятково з метою оголосити про його бажання подати на розлучення. Однак, побачивши в коридорі свою все ще дружину, яка чекала на прийом, він втратив дар мови. У Світлани був виразно видний невеликий, але помітний живіт. Дівчина вона була досить струнка, тому сумнівів у тому, що вона могла набрати вагу, навіть не виникло у Валентина. Усе було очевидно — Світлана була вагітна. У молодих людей відбулася серйозна розмова, і Світлана підтвердила свою вагітність. Батьком дитини був Валентин. Знову окрилений такою несподіваною, але приємною новиною, Валентин кинувся просити пробачення у Світлани й кликати її назад. Незабаром вони помирилися й почали знову жити разом. Через кілька місяців дитина з'явилася на світ. За всіма документами Валентин був вписаний як батько.
Дуже часто виникають ситуації, коли життя вдвох виявляється нестерпним, чоловік стає все далі, а перспектива розлучення все ближче, і деякі жінки роблять ставку на чоловіче почуття обов'язку, заявляючи про свою вагітність. Однак це не завжди рятує від сварок і конфліктів у родині. Чи був це саме той випадок, судити складно. Тим не менш, дитина не сприяла здобуттю миру й любові в родині. Оскільки одразу після її народження сварки поновилися з ще більшою інтенсивністю. І одного разу Світлана, у пориві ненависті й образи, заявила чоловікові, що він зовсім і не батько дитини. Валентин спочатку не повірив, але пізніше, почавши аналізувати й підраховувати строки вагітності та згадувати, коли вони розсталися, все більше й більше доходив висновку, що біологічним батьком він дійсно не може бути. Пізніше дівчина стверджувала, що вона погарячкувала й на зло сказала неправду. Однак було вже пізно. Валентин, не бажаючи більше бачити ні Світлану, ні її дитину, подав на розлучення.
Підстави розірвання шлюбу в німецькому законодавстві містяться в §§ 1564 – 1568 Цивільного кодексу Німеччини (Bürgerliches Gesetzbuch — BGB). Згідно з § 1567 BGB, головною передумовою для розлучення в Німеччині вважається факт роздільного проживання протягом щонайменше одного року. Цей період роздільного проживання отримав назву «рік розлуки» (Trennungsjahr). При цьому ці правила поширюються і на той випадок, коли обидва подружжя згодні на розлучення. Цей строк зумовлений тим, що за цей час подружжя повинне точно визначитися й вирішити, чи справді вони хочуть розлучитися. При цьому роздільним вважається проживання, якщо чоловік і дружина не ведуть спільне господарство й не перебувають у подружньому зв'язку одне з одним. Валентин у своїй позовній заяві до суду стверджував при цьому, що вони зі Світланою вже з лютого 2016 року не живуть спільно.
Важливо при розлученні
Підстави розірвання шлюбу в німецькому законодавстві містяться в §§ 1564 - 1568 Цивільного кодексу Німеччини (Bürgerliches Gesetzbuch - BGB).
Оскільки розірвання шлюбу в Німеччині відбувається винятково в судовому порядку, Світлана звернулася до нашої адвокатської канцелярії по допомогу. Ситуація її була досить плачевною. Одна в чужій країні й на руках маленька дитина. Однак виїжджати на батьківщину до родичів вона не збиралася. Тим не менш, статус перебування Світлани в Німеччині все ще був пов'язаний з наявністю шлюбу з Валентином. Це означало, що в разі розпаду стосунків вона втрачала сімейний статус. З огляду на часовий фактор, а саме 3 роки спільного проживання, вона ще не встигла обзавестися безстроковим дозволом на проживання. А як відомо, для того, щоб отримати безстроковий дозвіл на проживання, необхідно перебувати в шлюбі протягом трьох років. Це означало, що вона повинна була після цього залишити країну. Однак дівчина стверджувала, що роздільно вони живуть не з лютого 2016, а з лютого 2017 року. Цей факт кардинально змінював ситуацію й давав хороші шанси на перемогу. Але перед адвокатом стояло складне завдання. Необхідно було довести правоту нашої клієнтки й усіма силами не допустити розлучення, для того щоб встановлені законом три роки встигли минути і дівчина отримала дозвіл на безстрокове перебування в країні.
Для цього адвокатом було зроблено необхідні запити до відповідних органів. Крім того, як свідка було залучено старшу доньку нашої клієнтки від іншого шлюбу, яка проживала з подружжям у той період часу, коли вони були разом, і могла підтвердити, що це було наприкінці 2016 року. Дочка вже тривалий час перебувала в Україні, однак нею було написано листа, який адвокат надав суду як доказ того, що заява Валентина щодо того, що вони вже з лютого 2016 живуть окремо, не відповідає дійсності.
На судовому засіданні всі надані адвокатом докази, безсумнівно, відіграли свою роль, оскільки суддя з особливою уважністю й прискіпливістю розпитував Валентина щодо цього факту й строків роздільного проживання. На нашу користь зіграло й те, що молодий чоловік, з невідомих причин, безперестанку плутався у своїх показаннях, надавав різну інформацію й висловлювався дуже плутано. Врешті-решт він загалом тричі озвучив різні дати й навіть місяці, що є початком роздільного проживання. Таким чином, зрозуміло відповісти судді на найголовніше питання, а саме з якого періоду часу подружжя перестало проживати разом, він не зміг.
Після цього було заслухано нашу клієнтку, яку адвокат найретельнішим чином підготував до судового засідання. Однак, на жаль, людський фактор і хвилювання Світлані також не були чужі, і в певний момент адвокат помітив, що дівчина озвучує більше інформації, ніж того варто було б робити. Так адвокат забив тривогу в той момент, коли почув слова дівчини про те, що ніхто інший, крім Валентина, батьком дитини бути не може, оскільки весь цей час жодних інтимних стосунків з іншими чоловіками в неї не було. Тоді адвокату в терміновому порядку довелося зупинити клієнтку, тому що надання такого роду показань ставало небезпечним для неї і могло згодом негативно позначитися. Адже ймовірність того, що суддя призначить експертизу, вельми велика. Передусім, оскільки саме ця тема й стала причиною розлучення подружжя. І оскільки не було з'ясовано факт, хто є батьком дитини, вищезазначені обставини мали вирішальне значення для дівчини. Однак адвокат вчасно встиг втрутитися в процес, і після взятої паузи клієнтка делікатно скоригувала своє висловлювання.
Однак головною темою судового розгляду був усе-таки строк роздільного проживання. Отже, суддя, зваживши всі аргументи, представлені обома сторонами, і взявши до уваги всі обставини, а також надані докази, врешті-решт виніс рішення про відмову позивачу в розлученні у зв'язку з тим, що річний строк ще не минув. Таким чином, адвокату вдалося досягти поставленої мети. І тепер Світлана могла зітхнути спокійно, адже вже через кілька місяців минають встановлені законом три роки, після яких вона має право звернутися до Відомства у справах іноземців для отримання безстрокового дозволу на проживання. У цій історії позитивний результат у судовому процесі було досягнуто винятково завдяки вмінню й досвіду адвоката, який представляв інтереси своєї клієнтки, — адвокат обрав правильну тактику й навів аргументи, які суд визнав достатньо вагомими, й виніс рішення на користь клієнтки.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
