«Одного разу адвокат нашої родини сказав: „Дві найдорожчі речі, які може дозволити собі Рокфеллер, — це піти в політику або розлучитися"». Девід Рокфеллер
Інститут шлюбу як регульований суспільством і реєстрований у відповідних державних структурах сімейний зв'язок, що породжує взаємні права й обов'язки подружжя, з'явився доволі давно, ставши найбільш прийнятною формою взаємодії протилежних статей у суспільстві. Однією з основних причин офіційного закріплення стосунків між сформованою парою стало прагнення захистити інтереси дітей і забезпечити майнову стабільність кожної зі сторін.
Однак у разі розірвання шлюбних стосунків уникнути тривалої юридичної тяганини можуть лише пари, які не мають неповнолітніх дітей і майнових претензій одне до одного. У протилежному ж випадку, у більшості країн світу, шлюб може бути розірваний лише в судовому порядку після з'ясування причин розлучення, конкретизації вимог сторін одне до одного, встановлення розміру аліментів тощо.
З багатьох причин процедура розлучення стає для людей, які ще донедавна становили одну сім'ю й ухвалювали спільні рішення, тяжким випробуванням і тягне за собою велике емоційне навантаження. Особливе напруження спостерігається у випадку, коли погляди пари суттєво розходяться в тих чи інших питаннях, які мають бути вирішені під час розірвання шлюбу. Це можуть бути проблеми з визначенням місця проживання дитини, зі сплатою аліментів на її утримання тощо. Однак традиційним каменем спотикання при розлученні стає, звісно ж, майно, нажите подружжям під час шлюбу, і чим більше майна було придбано, тим запеклішими можуть бути спори, пов'язані з його поділом.
Ярослав (ім'я змінено), громадянин Російської Федерації, познайомився зі своєю дружиною Єлизаветою (ім'я змінено) ще в студентські роки, згодом вони створили сім'ю й почали будувати не лише сімейні, а й партнерські стосунки, розвиваючи спільний бізнес. Впевнено ставши на ноги в Росії, Єлизавета й Ярослав відкрили фірму також на території ФРН. Крім того, у Німеччині вони придбали великий, гарний будинок, у якому зупинялися під час регулярних відряджень.
Однак, на жаль, ніщо не вічне, і психологічна криза, що спіткала родину, призвела до того, що Ярослав вирішив подати на розлучення. Суперечок щодо неповнолітнього сина в пари не виникло, та й майнове питання Ярослав хотів владнати по-справедливості, виділивши дружині половину майна й грошових вкладів, придбаних парою за час 15-річного шлюбу. При цьому Ярослав пропонував залишити будинок і нежитлове приміщення в Росії, частину транспортних засобів, банківських вкладів і половину частки салону краси своїй дружині, тоді як він міг би одноосібно розпоряджатися їхнім великим будинком і фірмою в Німеччині.
Однак дружина Ярослава визнала його пропозицію щодо поділу майна несправедливою. У зв'язку з неможливістю досягнення угоди про поділ майна в добровільному порядку нашому клієнту після офіційного розірвання шлюбу довелося звернутися з відповідною позовною заявою й зазначеними вище позовними вимогами до суду на території Російської Федерації.
Відповідно до ст. 38 Сімейного кодексу Російської Федерації, поділ спільного майна подружжя може бути здійснений як у період шлюбу, так і після його розірвання на вимогу будь-кого з подружжя. До вимог подружжя про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, застосовується трирічний строк позовної давності. При цьому слід зазначити, що у випадку, якщо судом розглядається спір про поділ майна, розташованого на території Російської Федерації, то в межах цього процесу можуть бути розглянуті й вимоги, що стосуються майна, розташованого на території іноземної держави.
Єлизавета, своєю чергою, подала зустрічний позов про поділ майна з вимогою включення до поділу додаткового майна, не заявленого Ярославом (зокрема, грошових коштів, отриманих від продажу автомобіля, причепа, мотоциклів і моторних човнів). При цьому дружина нашого клієнта вимагала передання їй у власність не половини частки салону краси, а салону краси повністю, оскільки це є єдиним джерелом доходу для неї та її дитини. Також дружина просила провести перерахунок усіх отримуваних Ярославом доходів з метою виділення їй передбаченої законодавством половини грошових коштів і майна, спільно нажитого під час шлюбу.
Ярослав також розширив свої позовні вимоги, зазначивши, що на розрахункових рахунках його колишньої дружини перебуває грошова сума, яка також підлягає поділу, оскільки є спільно нажитим майном подружжя.
Під час судового засідання суд встановив, що проданий нашим клієнтом автомобіль було придбано ним після припинення сімейних стосунків, у зв'язку з чим у задоволенні цих вимог Єлизавети було відмовлено, а зазначені вище транспортні засоби й причіп справді були спільно нажитим майном подружжя, на підставі чого суд присудив дружині Ярослава половину суми, отриманої від продажу зазначених транспортних засобів і причепа.
Також суд відмовив Ярославу в задоволенні його вимог про поділ грошових коштів, що перебувають на розрахункових рахунках його колишньої дружини, оскільки на момент розгляду справи зазначені кошти на рахунках Єлизавети були відсутні.
При цьому частки салону краси було розподілено між подружжям порівну, оскільки Єлизавета запропонувала Ярославу суму компенсації за половину частки салону краси, що не відповідала її реальній вартості. При цьому земельну ділянку й будинок, розташовані на території Німеччини, було залишено за нашим клієнтом.
Зазначене рішення суду було оскаржено нашим клієнтом у частині відмови у вимозі поділити грошові кошти, що перебували на рахунках його колишньої дружини, однак рішення суду було залишено без змін.
Окремими рішеннями суду було встановлено, що вартість меблів, які перебувають у будинку, розташованому на території Німеччини, також підлягає поділу між колишнім подружжям порівну, а також те, що 50% частки Ярослава в товаристві з обмеженою відповідальністю, зареєстрованому на території Німеччини, належить Єлизаветі.
Таким чином, майновий спір колишнього подружжя було врегульовано в судовому порядку, при цьому рішення суду закріплювали точний розмір спільно нажитого майна, що належить кожній зі сторін.
Вирішивши, що болісне питання нарешті закрито, Ярослав, не чекаючи виконавчого провадження, перерахував Єлизаветі всі суми, встановлені в зазначених вище рішеннях суду. Яким же було його здивування, коли, маючи намір продати розташований на території Німеччини будинок, Ярослав дізнався про накладення арешту на земельну ділянку шляхом внесення забезпечувальної іпотеки (нім. Sicherungshypothek).
Вирішивши розібратися в причині арешту й знайти спосіб його зняти, Ярослав звернувся до нашого адвокатського бюро. Адвокат, ознайомившись із випискою із земельного кадастру, повідомив, що арешт на земельну ділянку було накладено згідно з рішенням німецького суду, ухваленим на підставі поданої Єлизаветою заяви про накладення арешту на майно й внесення забезпечувальної іпотеки. Однак Ярослав про ухвалення такого рішення суду не знав і копії його не отримував. При цьому в нашого клієнта вже був потенційний покупець, готовий придбати його будинок, розташований у Німеччині, тому Ярослав був дуже зацікавлений у тому, щоб арешт було знято якомога швидше, а із земельної книги видалено запис про внесення забезпечувальної іпотеки.
Уважно вислухавши нашого клієнта й вивчивши виписку із земельного кадастру, адвокат повідомив Ярославу, що найпростішим, однак доволі неекономним рішенням було б покласти на рахунок німецького суду вимагану Єлизаветою суму грошей як відповідну заставу до моменту остаточного вирішення питання про поділ майна. У такому разі арешт із майна було б знято, і наш клієнт міг би розпоряджатися будинком і земельною ділянкою на власний розсуд. Однак Єлизавета повідомила суду, що її колишній чоловік зобов'язаний виплатити їй понад 500 000 євро, у зв'язку з чим сума застави мала становити саме цю значну суму.
У зв'язку з цим наш адвокат запропонував Ярославу залишити зазначений варіант як крайній захід, а спершу оскаржити рішення німецького суду й зняти арешт з майна у зв'язку з недотриманням встановлених законодавчих норм Німеччини.
Річ у тім, що, керуючись багаторічним досвідом і знаннями, набутими в ході професійної діяльності, наш адвокат одразу помітив нюанси справи й вирішив використати отриману від клієнта інформацію про те, що рішення суду про накладення арешту й внесення забезпечувальної іпотеки Ярославу не було вручене.
Так, відповідно до §§ 932 абз. 3 і 929 абз. 2–3 Цивільного процесуального кодексу Німеччини (Zivilprozessordnung, ZPO), виконання рішення суду про накладення арешту можливе лише за умови вручення боржнику відповідного рішення суду протягом одного місяця з моменту його ухвалення. При цьому можливо виконати зазначене рішення суду й до моменту його вручення боржнику, однак у такому разі виконання цього рішення не матиме жодного ефекту, якщо вручення рішення боржнику відбулося пізніше, ніж через один тиждень після накладення арешту, і пізніше, ніж через місяць з моменту ухвалення рішення суду.
Важливо при розлученні
Відповідно до §§ 932 абз. 3 і 929 абз. 2–3 ZPO, виконання рішення суду про накладення арешту можливе лише за умови вручення боржнику відповідного рішення протягом одного місяця з моменту його ухвалення.
Таким чином, дізнавшись про те, що рішення суду Ярославу не було вручене, наш адвокат негайно направив необхідну заяву до відповідного відомства, яке веде земельний кадастр, і безпосередньо до суду, який ухвалив згадане вище рішення. У цій заяві адвокат зазначив, що закріплені в законодавстві Німеччини строки вручення рішення суду про накладення арешту минули, однак нашому клієнту відповідне рішення суду не було вручене. Отже, внесений до земельного кадастру запис про накладення забезпечувальної застави на нерухоме майно стає недійсним і підлягає видаленню. На підставі зазначеного факту адвокатом було подано клопотання про виключення із земельного кадастру запису про накладення відповідної забезпечувальної іпотеки.
Наступним кроком нашого адвоката стало направлення до суду, який ухвалив рішення про накладення арешту на майно й внесення забезпечувальної іпотеки, запиту щодо статусу вручення зазначеного вище рішення суду нашому клієнту. Цей документ адвокат заздалегідь запросив з метою підтвердження того факту, що рішення не було своєчасно вручене Ярославу.
Одночасно із зазначеним запитом адвокат також направив клопотання про надання відповідних матеріалів справи, у зв'язку з тим, що нашому клієнту не було надано для ознайомлення жодного документа.
Через деякий час наше адвокатське бюро отримало офіційний документ із суду, у якому повідомлялося, що відповідне рішення суду Ярославу вручене не було. Копію отриманого документа було негайно направлено до відповідного земельного кадастру. Отримавши докази тих фактів, на які посилався наш адвокат у своєму клопотанні про видалення із земельної книги запису про забезпечувальну іпотеку, земельний кадастр ухвалив рішення задовольнити це клопотання.
Таким чином, запис із земельної книги про забезпечувальну іпотеку було видалено в найкоротші строки, у зв'язку з чим наш клієнт зміг знову розпоряджатися своєю земельною ділянкою й будинком, розташованими на території Німеччини.
Однак потрібно було остаточно розставити всі крапки над «і» й оскаржити отримане нашим клієнтом рішення суду, щоб Єлизавета не могла вимагати повторного накладення арешту. Уважно вивчивши копії відповідних документів, наш адвокат з'ясував, що підставою для подання заяви про накладення арешту на майно й внесення забезпечувальної іпотеки послужили три рішення російських судів, згідно з якими відбувся поділ майна між Єлизаветою та Ярославом. У цій заяві колишня дружина наполягала на тому, що арешт майна, яке перебуває в Німеччині, необхідний, оскільки без внесення забезпечувальної іпотеки до земельної книги виконання рішень, ухвалених російськими судами, буде суттєво ускладнене. При цьому ці рішення, на думку адвоката Єлизавети, в обов'язковому порядку будуть виконані на території Німеччини, оскільки причин, що виключають можливість їх виконання, немає.
З'ясувавши всі аргументи, на які посилалася протилежна сторона, наш адвокат запросив у Ярослава копії всіх ухвалених на території Російської Федерації судових рішень з метою пошуку необхідних контраргументів.
Ретельно вивчивши отримані документи, адвокат дійшов висновку, що рішення німецького суду, ухвалене на підставі наданих представником Єлизавети відомостей, є неправомірним з кількох вагомих причин, у зв'язку з чим адвокатом було складено відповідне заперечення.
У зазначеному запереченні наш адвокат насамперед зауважив, що колишньою дружиною Ярослава було заявлено, що згідно з рішеннями російських судів Ярослав має виплатити їй понад 500 000,00 євро з урахуванням банківських вкладів, вартості меблів, що перебувають у будинку, розташованому в ФРН, судових витрат і 50% частки Ярослава в компанії, зареєстрованій на території Німеччини, яка, відповідно до підрахунків Єлизавети, становить 400 000,00 євро.
Однак у відповідному рішенні суду РФ було явно закріплено, що Єлизавета не має права претендувати на зазначену суму грошей, оскільки з'ясування точної вартості статутного фонду компанії, зареєстрованої в Німеччині, не видавалося російському суду можливим. Крім того, наш клієнт був власником лише 50% цієї компанії. У зв'язку із зазначеними фактами було ухвалено рішення про присудження Єлизаветі 25% частки в компанії. При цьому судом не було встановлено конкретної грошової суми, яку нашому клієнту потрібно було передати Єлизаветі. Таким чином, ішлося не про грошову вимогу, а безпосередньо про виділення 25% частки в компанії, у зв'язку з чим колишня дружина нашого клієнта не має права претендувати на перерахування їй заявленої суми грошей у розмірі 400 000,00 євро. При цьому з пропозицією про оформлення на її ім'я 25% частки в компанії Єлизавета до нашого клієнта досі не зверталася, і виконавче провадження на території Російської Федерації не було ініційовано.
Щодо суми грошей, яка належала Єлизаветі відповідно до двох інших рішень російського суду як компенсація за меблі, що лишилися в будинку, розташованому на території ФРН, а також за транспортні засоби, наш адвокат надав докази того, що необхідні суми грошей були в добровільному порядку перераховані Ярославом на банківський рахунок Єлизавети. При цьому заявниця надала суду неправдиві відомості щодо того, що зазначена сума не була нею досі отримана.
Також колишня дружина посилалася на той факт, що понад 5 мільйонів євро, які є спільною власністю подружжя, було переведено нашим клієнтом на інші банківські рахунки з метою особистого використання. Однак суду не було надано доказів здійснення зазначених процедур. Понад те, в одному з рішень, ухвалених судом РФ, було встановлено, що належність зазначених грошових коштів до спільного майна подружжя не була доведена, оскільки вони цілком могли бути отримані Ярославом у період, коли шлюбні стосунки були фактично припинені.
Таким чином, Єлизавета не могла посилатися на той факт, що її колишній чоловік намагається приховати грошові кошти, щоб не виплатити належну їй половину спільно нажитого майна.
Також заявницею було зазначено, що Ярослав розмістив в інтернеті оголошення про продаж будинку, розташованого на території ФРН, у зв'язку з чим Єлизавета побоюється, що необхідну суму грошей їй так і не буде виплачено колишнім чоловіком, і просить суд встановити відповідну забезпечувальну іпотеку в розмірі 550 000,00 євро. Однак наш адвокат просив врахувати, що Ярослав не намагався продати свою нерухомість у Німеччині таємно, при цьому грошові кошти, присуджені його колишній дружині, вже було виплачено, отже, у Єлизавети немає підстав вважати, що наш клієнт намагався приховати отриманий від продажу будинку дохід.
Відповідно до § 917 Цивільного процесуального кодексу Німеччини, накладення арешту на нерухомість можливе тоді, коли є підстави вважати, що інакше виконати рішення суду буде неможливо або суттєво складніше. Як випливає із зазначеного вище, у заявниці не було приводів вважати, що рішення російських судів не буде виконано, оскільки необхідні грошові кошти було перераховано Єлизаветі добровільно, а при ухваленні рішення про виділення колишній дружині нашого клієнта 25% частки в компанії йшлося не про грошову вимогу, а про виділення в натурі. Отже, приводу для накладення арешту на майно немає.
В особливому порядку наш адвокат звернув увагу суду на той факт, що відповідне рішення суду про накладення арешту на земельну ділянку шляхом внесення забезпечувальної іпотеки так і не було вручене нашому клієнту. Ярослав дізнався про накладення арешту випадково, запросивши відповідну виписку із земельної книги. Таким чином, згідно з законодавчими нормами, виконання цього рішення про накладення арешту є неприпустимим.
Понад те, адвокат наголосив на тому, що, попри необґрунтовані висновки представника Єлизавети про те, що відповідні рішення судів РФ можуть бути виконані на території Німеччини, виконання цих рішень відповідно до норм законодавства Німеччини неможливе.
Так, згідно з §§ 109 абз. 4 № 1, 110 Закону Німеччини «Про провадження у сімейних справах і справах добровільної юрисдикції» (Gesetz über das Verfahren in Familiensachen und in den Angelegenheiten der freiwilligen Gerichtsbarkeit, FamFG), виконання рішення іноземного суду виключається, якщо не дотримується принцип взаємності. Однак у відносинах між Німеччиною та Росією взаємність шляхом використання встановлених прав у зазначених державах не практикується.
Крім того, відсутній відповідний міжнародний договір, що стосується майнових спорів і підписаний як Німеччиною, так і Росією, у межах якого могло б бути визнане й виконане рішення російського суду в Німеччині.
Таким чином, рішення російського суду не є документами, що підлягають виконанню згідно з § 917 Цивільного процесуального кодексу Німеччини.
На підставі викладених вище фактів наш адвокат подав до суду офіційне заперечення проти ухваленого рішення про накладення арешту на земельну ділянку шляхом внесення забезпечувальної іпотеки. Так, згідно з § 925 Цивільного процесуального кодексу Німеччини, у разі подання заперечення проти накладення арешту на нерухомість суд має ухвалити остаточне рішення про законність арешту. При цьому суд може підтвердити, змінити або скасувати арешт повністю чи частково, а також підтвердити, змінити або скасувати раніше встановлену забезпечувальну заставу.
Наш адвокат клопотав про скасування судового рішення й про відхилення відповідної заяви про накладення арешту, направленої до суду представником Єлизавети.
Під час судового засідання, на якому було заслухано обидві сторони й вивчено всі надані сторонами докази, суд дійшов висновку про незаконність ухваленого раніше рішення про накладення арешту, у зв'язку з чим це рішення було скасовано, а заяву Єлизавети визнано необґрунтованою. Усі судові витрати було покладено на колишню дружину нашого клієнта.
Понад те, одразу ж після видалення запису про забезпечувальну іпотеку нашому клієнту вдалося успішно продати свій будинок, розташований на території Німеччини.
Таким чином, на прикладі проілюстрованої справи з практики нашого адвокатського бюро ми хотіли б наголосити, наскільки важливу роль відіграє адвокат у судовому процесі. Саме завдяки своїй професійній підготовці адвокат може знайти не лише необхідні законодавчі норми, а й наявну в матеріалах справи інформацію, яка допоможе аргументувати вашу точку зору, а також зробити акцент на тих фактах, які переконають суд у справедливості ваших вимог. Понад те, завдяки професійній хватці адвоката можуть бути запобіжені можливі правові претензії протилежної сторони в подальшому, оскільки кожен факт у справі уважно вивчається й піддається всебічному юридичному аналізу.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
