Усиновлення (удочеріння) — форма сімейного виховання дітей, позбавлених батьківської опіки, із встановленням між усиновленим та усиновлювачем правових (особистих і майнових) відносин, що існують між батьками й дітьми. На думку більшості фахівців і експертів у цій галузі права, основна мета усиновлення полягає в тому, щоб відновити нормальне сімейне життя тих дітей, які взагалі не мають батьків або чиї батьки не можуть виховувати їх належним чином з тих чи інших причин.
Водночас слід ураховувати й те, що усиновлення водночас відповідає й інтересам самих усиновлювачів, оскільки дозволяє їм задовольнити природну людську потребу у вихованні дітей.
Законодавство встановлює, що усиновлення допускається лише щодо неповнолітніх дітей і лише в їхніх інтересах. Норма закону про те, що усиновлення допускається тільки щодо неповнолітньої дитини, має імперативний (обов'язковий) характер і не може змінюватися навіть у тих випадках, коли юридичне усиновлення не було своєчасно оформлене, а дитина, яка стала повнолітньою, розглядає своїх фактичних вихователів як батьків.
Однак судова практика в Німеччині свідчить про те, що і з цього правила можуть бути винятки.
До нашого адвокатського бюро звернулася молода жінка — назвімо її Євгенія — з проханням допомогти їй у доволі незвичайній справі. Вона розповіла адвокату, що народилася в Білорусі й є громадянкою Республіки Білорусь. Батьки розлучилися, коли їй було 5 років. Потім її мати вийшла заміж за громадянина Німеччини, і вони переїхали жити до ФРН. Вона й вітчим дуже потоваришували — він ставився до неї, як до власної доньки, любив і балував. Вона відповідала йому взаємністю. Коли вона підросла, вітчим запропонував удочерити її. Євгенія була згодна — іншого батька вона й не бажала. Зібрали документи й подали заяву про удочеріння до суду. Але сталося так, що вітчим потрапив в автомобільну аварію, переніс кілька операцій і на тривалий час опинився прикутим до ліжка. У зв'язку з цим справу про удочеріння в суді було зупинено. А потім вона закінчила школу і поїхала навчатися до Білорусі. Після закінчення інституту приїхала до матері й вітчима за гостьовою візою — дозвіл на проживання, отриманий у дитинстві, вона втратила. Тепер вона хотіла отримати дозвіл на законне перебування в Німеччині.
Адвокат попросив клієнтку докладніше розповісти про процедуру її удочеріння, яку кілька років тому розпочав її вітчим: чи живий вітчим, який стан його здоров'я, чи забирав він заяву про удочеріння із суду тощо. Євгенія розповіла, що вітчим живий і здоровий, у них чудові стосунки, і, наскільки їй відомо, заяву із суду він не забирав — є ухвала суду про зупинення справи. Але яке це може мати значення — адже вона вже повнолітня.
Адвокат запропонував клієнтці звернутися до суду із заявою про поновлення справи про її удочеріння, якщо, звісно, вона й вітчим досі цього хочуть. Євгенія пообіцяла поговорити з вітчимом. Через день вона зателефонувала адвокату й повідомила, що вітчим готовий продовжити процедуру удочеріння, якщо це ще можливо. Адвокат запросив їх обох на бесіду.
Отримавши доручення від клієнтів, адвокат підготував і направив до суду клопотання про поновлення справи про удочеріння, зупиненої кілька років тому. Суд клопотання задовольнив і призначив судове засідання. До судового засідання адвокат підготував обґрунтування, у якому зазначив, що між клієнткою та її вітчимом існують стосунки батько-дитина, вони проживають уже кілька років як одна родина; клієнтка виїжджала до Білорусі на навчання, однак увесь цей час вони підтримували теплі сімейні стосунки; біологічний батько не заперечував проти удочеріння. Адвокат подав суду всі необхідні документи. Рішенням суду заяву про удочеріння було задоволено.
На підставі рішення суду адвокат підготував і подав від імені клієнтки заяву до відомства у справах іноземців про надання їй німецького громадянства. Однак відомство в наданні громадянства відмовило, зазначивши, що нашій клієнтці не може бути надане німецьке громадянство на підставі §6 абз. 1 Staatsangehörigkeitsgesetz (StAG) (Закону про громадянство), оскільки, згідно з цією нормою, усиновлення може відбуватися лише щодо неповнолітніх дітей. А наша клієнтка на момент удочеріння вже була повнолітньою.
Порадившись із клієнтами й отримавши їхню згоду, адвокат подав скаргу до адміністративного суду Німеччини на рішення відомства у справах іноземців. У скарзі він просив визнати рішення відомства незаконним. У своєму обґрунтуванні адвокат зазначив, що за підставами, встановленими §6 абз. 1 StAG, громадянство при усиновленні отримує лише дитина, яка не досягла 18-річчя. Однак на момент, коли розпочалася процедура удочеріння клієнтки — заяву до суду подав її вітчим — вона була неповнолітньою. З поважних причин процедура удочеріння судом була зупинена. За весь цей час щодо цієї заяви не було ухвалено жодних негативних рішень, її не було відкликано, а лише зупинено. Адвокат також зазначив, що великий проміжок часу між поданням первинної заяви й ухваленням судом позитивного рішення про удочеріння клієнтки її вітчимом пояснюється тим, що клієнтка після закінчення школи поїхала до Білорусі, де навчалася у вищому навчальному закладі. Потім вона приїхала до Німеччини, до своєї матері. Увесь цей час у неї з вітчимом зберігалися хороші стосунки, які можна охарактеризувати як батько-дитина. При цьому ні вона, ні її вітчим не знали, що процедуру удочеріння можна поновити.
Суд, розглянувши скаргу, ухвалив рішення про її повне задоволення — визнав удочеріння клієнтки законним, а рішення відомства у справах іноземців про відмову в наданні їй німецького громадянства таким, що підлягає скасуванню.
Апеляційна інстанція, до якої відомство у справах іноземців звернулося зі скаргою, залишила рішення суду в силі.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
