Переселення етнічних німців, які раніше проживали на територіях примусового розселення (країн колишнього СРСР, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Югославії, Албанії та Китаю) до Німеччини можна умовно поділити на три великі періоди:
1. 1992-1996 роки: розпад Радянського Союзу, відкриття кордонів і надання особам німецької національності органами влади Німеччини можливості повернутися на батьківщину своїх предків;
Оскарження відмов BVA
Відмову Bundesverwaltungsamt (BVA) у визнанні статусу пізнього переселенця можна оскаржити в адміністративному суді — як правило, протягом одного місяця з моменту отримання відмови.
2. 1996-2012 роки: посилення вимог до потенційних пізніх переселенців (знання діалекту регіону, володіння німецькою мовою з раннього дитинства, проблеми з визнанням документів, виданих країнами колишнього СРСР, тощо), у зв'язку з чим багатьом заявникам було відмовлено в отриманні дозволу на в'їзд до Німеччини;
3. 2013 рік — донині: законодавчо було встановлено м'якші вимоги, яким має відповідати заявник, а також дозволено перегляд справ, за якими раніше було ухвалено відмови.
Однак, попри те що де-юре було закріплено більш лояльну позицію Німеччини щодо етнічних німців, де-факто Федеральне адміністративне відомство Німеччини продовжувало доволі прискіпливо розглядати кандидатури потенційних пізніх переселенців, а в разі поновлення заявником процедури за деякими позиціями категорично відмовлялося змінювати раніше ухвалене рішення.
Клієнтом нашого адвокатського бюро став Степан (ім'я було змінено), уродженець Казахстану й етнічний німець по лінії батька. Дід Степана свого часу був репресований радянською владою та засланий до спецпоселень, де й народився батько нашого клієнта. Дід Степана все життя мріяв повернутися до Німеччини разом із сином, однак, на жаль, цього не вдалося зробити жодному з них. Батька не стало, коли Степану було лише 10 років, однак за роки свого життя він встиг прищепити своєму єдиному сину любов до німецьких традицій і німецької культури. Саме тому, будучи вже дорослим, зрілим чоловіком, який виростив двох доньок, наш клієнт, дізнавшись про можливість переселитися до Німеччини як етнічний німець, з радістю взявся за цю справу. При цьому він навіть не пустив справу на самоплив, а звернувся по допомогу до німецького адвоката, який мав надавати йому правову допомогу й контролювати весь процес.
Однак, попри всі докладені Степаном зусилля, компетентне відомство відмовило йому в наданні статусу пізнього переселенця. Оскільки справою займався професійний адвокат, Степан на той момент не став детально вникати в причини відмови, а просто дав доручення адвокату оскаржити це рішення. Однак час минав, а новин від адвоката ніяких не надходило. Вирішивши, що, вочевидь, процес успішно завершити не вдалося, наш клієнт змирився й продовжив своє звичайне життя в Казахстані.
У 2014 році Степан, дізнавшись, що влада ФРН дає другий шанс німецьким переселенцям, вирішив негайно скористатися цим шансом, для чого й звернувся до нашого адвокатського бюро. Під час бесіди з адвокатом наш клієнт повідомив, що наразі йому відомо лише, що в 1996 році за його справою було ухвалено відмову, а що відбувалося далі, йому з'ясувати не вдалося, оскільки зв'язок з його попереднім адвокатом було втрачено.
З метою з'ясування обставин справи й оцінки шансів на поновлення процедури отримання статусу пізнього переселенця Степаном і членами його родини наш адвокат направив до компетентного відомства запит на ознайомлення з матеріалами справи. Отримавши відповідні документи, адвокат ретельно вивчив усю хронологію подій і з'ясував, що в 1996 році після отримання Степаном відмови його адвокат письмово повідомив Федеральне адміністративне відомство Німеччини про те, що зазначене рішення про відмову в наданні статусу пізнього переселенця буде оскаржено, і попросив призупинити його виконання. Однак необхідне письмове обґрунтування скарги адвокатом так і не було направлено. Більш того, в 2013 році попередній адвокат Степана повідомив компетентному відомству про те, що він більше не представляє інтереси Степана з цього питання. З цієї причини відомство дійшло висновку, що клієнт від оскарження відмовився.
Дізнавшись про це, Степан був дуже здивований, оскільки закривати процес він не мав наміру й не давав такого доручення адвокату. Вочевидь, адвокат склав свої повноваження, втративши зв'язок із клієнтом.
З матеріалів справи випливало, що причин для відмови в наданні статусу пізнього переселенця Степану було декілька:
1. недостатньо високий рівень володіння німецькою мовою (на той момент наш клієнт мав середній рівень володіння німецькою мовою, однак не володів діалектними формами);
2. недостатність підстав для визнання нашого клієнта етнічним німцем (Степан з дитинства говорив російською мовою, а німецьку мову почав вивчати лише в середній школі, з 10 років його виховувала лише мати, яка була росіянкою за національністю, тому не могла прищепити Степану німецьких традицій тощо);
3. служба й кар'єрне зростання Степана в органах МВС Радянського Союзу.
Наш адвокат роз'яснив Степану, що за всіма трьома пунктами законодавством наразі передбачено м'якші вимоги, у зв'язку з чим можна клопотати про поновлення процедури. Наш клієнт підтримав цю ідею, і до компетентного відомства було направлено клопотання про поновлення процедури присвоєння статусу пізнього переселенця. Однак через деякий час наше адвокатське бюро отримало рішення відповідного відомства з відмовою. Відомство аргументувало свою відмову тим, що наш клієнт, будучи простим слюсарем, дуже швидко побудував свою кар'єру, ставши провідним інженером житлово-комунального управління, потім капітаном міліції, а після цього провідним фахівцем відділу зовнішньої торгівлі. На думку відомства, таке просування по службі могло бути пов'язане лише з отриманням особливих привілеїв за співпрацю з тоталітарним режимом радянської влади. Таким чином, професійна діяльність Степана підпадала під дію § 5 п. 2 літ. b закону Німеччини «Про вигнаних осіб та біженців» (Bundesvertriebenengesetz), тобто виключала можливість надання йому статусу пізнього переселенця. З огляду на те, що законодавством не передбачено м'якших вимог щодо зазначеного пункту закону, підстав для поновлення процедури не існує. Також, на думку відомства, вимоги щодо нашого клієнта законодавчо не було пом'якшено й за іншими пунктами, зазначеними у відмові (рівень володіння мовою та визнання етнічним німцем). Більш того, відомство підкреслювало, що відповідну відмову не було належним чином оскаржено, оскільки клієнт відмовився від подання скарги, отже, рішення відомства набуло законної сили.
Після узгодження з клієнтом подальших кроків наш адвокат направив скаргу на рішення Федерального адміністративного відомства Німеччини. У зазначеній скарзі адвокат насамперед зазначив, що на момент отримання нашим клієнтом відмови в наданні йому статусу пізнього переселенця діяла стара редакція закону Німеччини «Про вигнаних осіб та біженців», згідно з якою заявник не визнавався пізнім переселенцем, якщо він обіймав особливе політичне чи професійне становище, яке могло бути досягнуте лише за особливого зв'язку з тоталітарною системою. У новій же редакції зазначеного закону закріплено, що статус пізнього переселенця не отримують особи, які виконували особливо важливу для підтримання комуністичного режиму функцію. Таким чином, відповідно до нової версії зазначеного закону навіть заявник, який обіймав особливу посаду, має право на отримання статусу пізнього переселенця, якщо він не виконував конкретних функцій, що сприяли підтриманню комуністичного режиму. Отже, йдеться про пом'якшення вимог, що є підставою для поновлення процедури.
Також адвокат зазначив, що насправді Степан особливого становища, ні професійного, ні політичного, не обіймав, більш того, ніколи не був членом КПРС, що підтверджувалося відповідними довідками. Розпочавши свою професійну діяльність слюсарем, наш клієнт влаштувався на житлово-комунальне підприємство, де одразу отримав посаду провідного інженера, оскільки мав відповідну освіту. При цьому обіймана ним посада престижною не вважалася й була низькооплачуваною, однак працівникам житлово-комунального підприємства надавалася квартира, що на той момент було особливо важливим для Степана, який мав малолітню дитину. Через деякий час Степану все ж вказали на необхідність після здобуття освіти працювати за розподілом, у зв'язку з чим його було направлено слюсарем-автомеханіком до відповідного відділення при Міністерстві внутрішніх справ. Таким чином, про жодне особливе становище не могло бути й мови. Крім того, провідним фахівцем відділу зовнішньої торгівлі наш клієнт став уже після розпаду СРСР, знову ж таки завдяки своїм професійним знанням, оскільки компанія займалася торгівлею автомобілями.
На додаток до зазначеної аргументації наш адвокат підкреслив, що походження від особи німецької національності підтверджується свідоцтвом про народження Степана, у якому зазначено, що його батько німець, достатній рівень володіння німецькою мовою було підтверджено відповідним мовним сертифікатом, а віднесення себе до німецької національності випливає з того, що наш клієнт святкує разом зі своєю родиною німецькі свята, а також перебуває у відповідній німецькій громаді Казахстану.
Більш того, згідно зі змінами, внесеними до вищезазначеного закону, вимоги щодо рівня володіння німецькою мовою, а також визнання заявника етнічним німцем було значною мірою пом'якшено. Зокрема, володіння діалектною формою німецької мови вже не є обов'язковою вимогою, достатньо надання відповідного мовного сертифіката. Крім того, заявник не зобов'язаний з раннього дитинства спілкуватися в родині німецькою мовою. Також елементи виховання й прищеплення німецьких традицій не відіграють особливої ролі для підтвердження німецького походження. Таким чином, лише після внесення до німецького законодавства відповідних змін Степан отримав шанс на отримання статусу пізнього переселенця, у зв'язку з чим і було ініційовано поновлення процедури.
Що ж стосується того, що наш клієнт свого часу відмовився від оскарження відмови, ухваленої Федеральним адміністративним відомством Німеччини, то адвокат зазначив, що зв'язок Степана з його попереднім адвокатом було втрачено, при цьому жодних вказівок щодо припинення процесу оскарження він не давав. Таким чином, адвокат лише повідомив компетентному відомству про те, що в цьому процесі він інтереси клієнта не представляє, отже, від оскарження рішення клієнт не відмовлявся. Відомство на заяву першого адвоката Степана не відреагувало, нового рішення не ухвалило, так само як і не повідомило про закінчення строків давності. Отже, рішення цього відомства про відмову в наданні статусу пізнього переселенця ухвалено не було.
Ретельно аргументовану скаргу було направлено до Федерального адміністративного відомства Німеччини, однак і цього разу було отримано відмову.
Степан, який вирішив боротися до кінця, дав доручення нашому адвокату на представлення його інтересів у суді. З цієї причини адвокатом було направлено відповідну позовну заяву, у якій докладно було викладено обставини справи, а також усі аргументи, що свідчать на користь нашого клієнта, і надано необхідні докази. Особливий акцент адвокат зробив на процесуальному боці питання, зазначивши, що остаточне рішення компетентного відомства ухвалено не було, заявник від оскарження не відмовлявся, при цьому розгляд питання зазначеним відомством на прохання Степана було призупинено.
Під час судового засідання представник компетентного відомства погодився з аргументацією нашого адвоката і визнав процедуру присвоєння статусу пізнього переселенця, що розпочалася ще в 1990-х роках, незавершеною, у зв'язку з чим усі подальші рішення Федерального адміністративного відомства Німеччини було скасовано.
Наш адвокат, своєю чергою, відмовився від клопотання про поновлення процедури, і справу було розглянуто по суті таким чином, що адвокат, по суті, оскаржив первинне рішення компетентного відомства. І суд, і Федеральне адміністративне відомство Німеччини погодилися з аргументацією адвоката; після складання Степаном повторного мовного тесту відомство зобов'язувалося видати дозвіл на в'їзд до Німеччини. Справу було успішно закрито на користь нашого клієнта, усі витрати за зазначеним процесом було покладено на відомство.
При цьому, щоб уникнути додаткових контактів з німецькими державними структурами, адвокат наполіг на тому, щоб Степан складав мовний тест не в консульському відділі, а у відповідному ліцензованому центрі з тестування. Крім того, усі подальші перемовини й кореспонденція з компетентним відомством мають вестися виключно через наше адвокатське бюро. Таким чином, адвокат продовжує тримати ситуацію під контролем, надаючи відомству лише необхідну інформацію, аж до моменту видачі клієнту відповідного дозволу на в'їзд до Німеччини.
Із зазначеного прикладу випливає, що саме завдяки кваліфікованій допомозі досвідченого адвоката, який готовий шукати необхідні доводи й докази, вміє відстоювати інтереси клієнта й не боїться використовувати всі шанси, ви отримуєте можливість досягти бажаного результату навіть у дуже складній і, здавалося б, безвихідній ситуації.
Часті запитання
Що відбувається, якщо адвокат втратив зв'язок із клієнтом посеред процедури оскарження?
Якщо адвокат лише повідомив відомство про припинення представництва, але формально не відкликав скаргу і клієнт не давав доручення на її відкликання, процедуру оскарження можна вважати незавершеною — це відкриває шлях до поновлення справи роками пізніше.
Чи може посадове зростання за радянських часів автоматично означати відмову за § 5 BVFG?
Ні — відомство має довести, що просування по службі було пов'язане саме з особливими привілеями за співпрацю з тоталітарним режимом; звичайне кар'єрне зростання завдяки професійним знанням цьому не відповідає.
Чи потрібно з дитинства володіти діалектом для визнання германізму після реформи закону?
Ні — після пом'якшення вимог достатньо надання мовного сертифіката; ні володіння діалектною формою, ні спілкування німецькою мовою в родині з раннього дитинства більше не є обов'язковими умовами.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
