Однією з мір соціальної підтримки родин з дітьми в Німеччині є щомісячна державна допомога на дитину (Kindergeld). Відповідальність за призначення й виплату цієї допомоги несе «Сімейна каса» (Familienkasse), яка є структурним підрозділом Федеральної служби праці та зайнятості (Bundesagentur für Arbeit). Право на отримання допомоги поширюється як на громадян Німеччини, так і на іноземців, які на законних підставах проживають на її території, за умови дотримання низки встановлених законом передумов.
Основною умовою отримання допомоги є спільне проживання з дитиною на території Німеччини та несення основної частини витрат на її утримання. При цьому громадянство самої дитини значення не має. Суттєвим є наявність у заявника (одного з батьків) чинного дозволу на перебування в країні, який дає право на легальне перебування і, як правило, на здійснення трудової діяльності.
Наш клієнт Михайло (ім'я було змінено), інженер за фахом «мехатроніка», приїхав до Німеччини за запрошенням німецької компанії, яка уклала з ним трудовий договір. Йому було видано тимчасовий дозвіл на перебування на підставі § 18 Закону Німеччини «Про перебування, трудову діяльність та інтеграцію іноземних громадян у ФРН» (Aufenthaltsgesetz – AufenthG), що надає право на здійснення трудової діяльності в конкретного роботодавця. Разом із дружиною та дітьми Михайло облаштувався в Німеччині, і родина, як і належить, звернулася до Familienkasse із заявою про призначення допомоги на дітей.
Важливо: розрахунок утримання
Йому було видано тимчасовий дозвіл на перебування на підставі § 18 Закону Німеччини «Про перебування, трудову діяльність та інтеграцію іноземних громадян у ФРН» (Aufenthaltsgesetz – AufenthG), що надає право на здійснення трудової діяльності в конкретного роботодавця.
Однак Familienkasse винесла відмову, посилаючись на положення § 62 абз. 2 № 2 Закону Німеччини «Про прибутковий податок» (Einkommensteuergesetz – EStG), згідно з якою іноземці, які мають певні види дозволів на перебування з-поміж передбачених цією нормою винятків, не мають права на отримання допомоги на дитину, попри надане їм право трудової діяльності. На думку каси, дозвіл, виданий Михайлу на підставі § 18 AufenthG, підпадав під зазначений виняток, у зв'язку з чим родині було відмовлено в призначенні допомоги.
Ознайомившись із матеріалами справи, ми встановили, що позиція Familienkasse ґрунтується на надто широкому й хибному тлумаченні закону. Дійсно, § 62 абз. 2 № 2 EStG передбачає низку випадків, коли власники тимчасового дозволу на перебування, попри право трудової діяльності, все ж не можуть претендувати на допомогу. Однак цей виняток поширюється зовсім не на всіх осіб, які отримали дозвіл на підставі § 18 AufenthG, а лише на чітко визначену категорію — сезонних, відряджених або переведених за кордон працівників («entsandte bzw. versetzte Arbeitnehmer»), які здійснюють трудову діяльність у рамках одного й того самого підприємства, філія чи представництво якого перебуває за кордоном (внутрішньокорпоративне переведення).
Тим часом Михайла було прийнято на роботу німецькою компанією напряму, на підставі звичайного трудового договору, а не як співробітника якогось іноземного підприємства, відрядженого чи переведеного до Німеччини. Отже, віднесення його випадку до винятків, передбачених § 62 абз. 2 № 2 EStG, було юридично необґрунтованим.
Понад те, ми звернули увагу на положення Директиви 2011/98/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 13 грудня 2011 року «Про єдину процедуру подання заяви на отримання єдиного дозволу для громадян третіх країн на проживання та роботу на території держави-члена ЄС і про спільні права працівників із третіх країн, які законно проживають у державі-члені ЄС» (Richtlinie 2011/98/EU des Europäischen Parlaments und des Rates vom 13. Dezember 2011), яка прямо закріплює за іноземними працівниками, що законно здійснюють трудову діяльність на підставі дозволу, виданого відповідно до § 18 AufenthG, право на рівне з громадянами Німеччини соціальне забезпечення, включно з допомогою на дітей.
Спираючись на ці аргументи, а також на судову практику у схожих справах, ми підготували та подали до Фінансового суду (Finanzgericht) позовну заяву про оскарження відмови Familienkasse. У заяві ми детально виклали правову позицію, розмежувавши випадок нашого клієнта та випадки, що дійсно підпадають під винятки § 62 абз. 2 № 2 EStG, а також послалися на пряму вказівку вищезгаданої Директиви ЄС щодо рівного права працюючих іноземців на соціальні виплати.
Розглянувши всі наведені доводи, суд визнав позицію Familienkasse помилковою і зобов'язав касу виплатити Михайлу належну допомогу на дітей за весь період, починаючи з дати подання первинної заяви.
Ця справа вкотре підтверджує, що рішення державних органів далеко не завжди є остаточними та безспірними. Формальна відмова, заснована на поверховому тлумаченні закону, цілком може бути успішно оскаржена за наявності грамотної юридичної аргументації та глибокого розуміння як національного, так і європейського законодавства. Ми рекомендуємо всім іноземним громадянам, які зіткнулися з відмовою в призначенні соціальних допомог у Німеччині, не здаватися і своєчасно звертатися за кваліфікованою юридичною допомогою.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
