У зв'язку з тим, що одним з основних напрямів діяльності нашого адвокатського бюро є представлення інтересів клієнтів з питань імміграції до Німеччини, у наших публікаціях ми регулярно висвітлюємо найпоширеніші проблеми, з якими стикаються особи, що претендують на отримання статусу пізніх переселенців у Німеччині, і доносимо до читача можливі шляхи вирішення подібних проблем з урахуванням нашої адвокатської практики за аналогічними справами.
У зв'язку з ухваленими 1941 року рішеннями радянської влади про примусове переселення осіб німецької національності та їхніх нащадків, які мешкали на території Радянського Союзу, до спеціальних поселень, без можливості змінити своє місце проживання, після розпаду Радянського Союзу з'явилася величезна верства етнічних німців, що прагнули скористатися наданою ФРН можливістю й повернутися на свою історичну Батьківщину.
Умови отримання статусу
Статус пізнього переселенця вимагає підтвердження німецької національності, постійної прихильності німецькій культурі та володіння німецькою мовою на сімейному рівні (§ 6 BVFG).
При цьому для отримання статусу пізнього переселенця необхідно в обов'язковому порядку відповідати вимогам, встановленим законодавчими нормами Німеччини.
Так, згідно з § 4 абз. 1 закону Німеччини «У справах переміщених осіб та біженців» (Bundesvertriebenengesetz) пізнім переселенцем є особа, яка належить до німецької національності, що виїхала з території однієї з держав, які входили до складу СРСР, після 31 грудня 1992 року, за процедурою прийняття до громадянства, і протягом 6 місяців отримала постійне місце проживання в Німеччині, якщо до цього зазначена особа:
1. з 8 травня 1945 року або
2. після її вигнання або вигнання одного з її батьків з 31 березня 1952 року, або
3. з моменту її народження, якщо зазначена особа народилася до 01 січня 1993 року, а її батьки/прабатьки є особами, що відповідають вимогам пп. 1-2,
4. постійно проживала на території примусового розселення, тобто на території республік колишнього Радянського Союзу (Aussiedlungsgebiet).
§ 27 абз. 2 зазначеного вище закону також передбачено можливість переселення до Німеччини разом із пізніми переселенцями за їхнім клопотанням подружжя, шлюб з яким було укладено не менш ніж три роки тому (для отримання останніми статусу за § 7 BVFG), а також їхніх нащадків, якщо зазначені особи постійно проживали на території примусового розселення, а також якщо не було підстав для відмови, передбачених § 5 цього закону (вчинення злочину, участь у терористичній організації тощо).
При цьому, як показує практика, найбільш проблематичним для нащадків і подружжя пізніх переселенців є відповідність вимозі постійного проживання в місцях примусового розселення, яку Федеральне адміністративне відомство Німеччини розглядає з особливою ретельністю.
У подібній ситуації опинилася клієнтка нашого адвокатського бюро Вікторія (ім'я змінено), громадянка Казахстану, батько й дідусь якої були етнічними німцями, через що Вікторія встигла з самого дитинства ввібрати любов до німецьких традицій та до німецької мови. Після закінчення університету наша клієнтка вийшла заміж за громадянина Німеччини й переїхала до ФРН на постійне місце проживання.
Однак шлюб клієнтки проіснував недовго, і через три роки Вікторія знову повернулася до Казахстану до своїх батьків. Наша клієнтка швидко знайшла хорошу роботу й почала замислюватися про плани на майбутнє вже в цій країні. Однак батьки Вікторії, які часто відвідували доньку в Німеччині, навпаки, почали розглядати варіант переїзду до Німеччини як пізні переселенці.
Через кілька місяців після повернення доньки з Німеччини батько Вікторії Генріх (ім'я змінено) звернувся до нашого адвокатського бюро з проханням надати юридичний супровід у процедурі отримання статусу пізніх переселенців для нього та для його дружини. На той момент Вікторія повертатися до Німеччини не планувала. Процедура розгляду поданої нашим адвокатом від імені Генріха заяви пройшла доволі гладко, через що батькам Вікторії було видано відповідний дозвіл на в'їзд до Німеччини (Aufnahmebescheid) для присвоєння статусу пізніх переселенців.
Приблизно через рік після переїзду батьків до Німеччини наша клієнтка теж вирішила приєднатися до батьків, через що попросила їх надіслати до Федерального адміністративного відомства клопотання про включення Вікторії до отриманого ними дозволу на в'їзд до Німеччини. Вікторія та її батьки вирішили, що ця процедура доволі проста, через що звертатися до адвоката не стали.
Яким же було їхнє здивування, коли через кілька місяців Вікторія отримала від Федерального адміністративного відомства відмову. У зазначеному рішенні компетентного відомства повідомлялося, що Вікторія не має законного права претендувати на включення до дозволу на в'їзд до Німеччини, оскільки нею виконано не всі передумови, передбачені законодавством. Зокрема повідомлялося, що Вікторія, переселившись кілька років тому до Німеччини до свого чоловіка, тим самим покинула місця примусового розселення.
Вікторія дуже засмутилася, отримавши відмову, через що поспішила звернутися до нашого адвокатського бюро з проханням роз'яснити, чи є можливість оскаржити зазначене рішення компетентного відомства.
Наш адвокат повідомив, що законодавством передбачено процедуру оскарження відповідного рішення як на досудовій стадії, так і в судовому порядку. При цьому підставою для оскарження є той факт, що згідно з актуальною судовою практикою нащадок пізніх переселенців дійсно повинен постійно проживати на території примусового розселення, однак лише з того моменту, коли його родичам було видано відповідний дозвіл на в'їзд до Німеччини.
Таким чином, Вікторія, яка вже навіть на момент подання нашим адвокатським бюро від імені Генріха до Федерального адміністративного відомства Німеччини заяви про присвоєння йому статусу пізнього переселенця постійно проживала в Казахстані, мала право претендувати на включення її до відповідного дозволу на в'їзд.
Наша клієнтка уважно вислухала пояснення нашого адвоката й з готовністю дала нам доручення на оскарження рішення компетентного відомства.
У відповідній скарзі наш адвокат пояснив обставини справи, зробивши особливий акцент на тому, що Вікторія дійсно мешкала в Німеччині майже три роки через укладення шлюбу з громадянином ФРН, однак повернулася до Казахстану понад два роки тому. При цьому Вікторія на момент отримання батьками дозволу на в'їзд до Німеччини мала в Казахстані постійну роботу, перебувала на реєстраційному обліку за місцем проживання, перебувала в тривалих стосунках з молодою людиною тощо. Зазначені факти свідчили про те, що наша клієнтка постійно мешкала в Казахстані, тобто на території місць примусового розселення. Таким чином, усі встановлені законодавством передумови було виконано, через що рішення Федерального адміністративного відомства підлягало скасуванню, а Вікторія мала право на включення до дозволу на в'їзд до Німеччини, отриманого її батьками. Як докази адвокатом також було надано необхідні документи (трудова книжка Вікторії, довідка про перебування на реєстраційному обліку в Казахстані тощо). При цьому адвокат посилався на найактуальнішу судову практику, використовувану під час вирішення спірних питань.
Федеральне адміністративне відомство, уважно вивчивши надіслану нашим адвокатом скаргу, погодилося з наданою аргументацією і скасувало раніше винесене рішення, внаслідок чого Вікторію було успішно внесено до відповідного дозволу на в'їзд до Німеччини, і вона отримала статус нащадка пізнього переселенця.
На підставі зазначеної історії ви можете зробити висновок про те, що лише завдяки кваліфікованому адвокату, який має багаторічний і різноманітний досвід у вирішенні питань, що вас цікавлять, може бути розроблено правильну тактику поведінки, яка приведе до досягнення поставлених вами цілей.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
