Середньовічна Італія. Два клани ворогують один з одним не на життя, а на смерть. Зрештою все закінчиться трагічно для юних представників ворогуючих сторін. Але кланів це не примирить. Приблизно такою є фабула драми «Ромео і Джульєтта». Прибираємо ніжний закоханий вік і відповідних персонажів — отримуємо Берлін зразка 2015 року. Східна частина міста. Готель, що належить одному з двох братів — власників готелів. Колись між братами сталася сварка. І тепер це два ворогуючі табори, за війною яких довгий час спостерігав Берлін. А на сцені цієї війни були не прекрасні закохані, а молоді люди з капюшонами на головах. Одним із героїв цієї драми став наш клієнт. Про все по порядку.
Початок
Тимофій народився в Росії. Навчався там до восьмого класу. А потім його батьки переїхали до Німеччини. У Тимофія не склалося з німецькою мовою, з навчанням загалом теж, звісно, не вийшло. І на той момент, коли він став героєм гучної кримінальної історії, йому було двадцять чотири роки. Тимофій не мав роботи й жодних планів на подальше життя. Він міг би, як П'ятачок із «Вінні-Пуха», вигукнути «До п'ятниці я абсолютно вільний», замінивши «п'ятницю» нескінченно віддаленою точкою в часі. Арбайтсамт оплачував безтурботне існування Тимофія, і його дитинство могло тривати вічно, якби не той злощасний липневий вечір.
Тимофій безцільно блукав містом. Проїхався до західної частини Берліна. Розвернувся, поїхав на схід. Було спекотно й нудно. Порожній погляд вимірював простір як порожнечу, у якій будь-яке місце могло стати центральним. Сонце вже забарвило панельні фасади будинків в оранжевий, коли Тимофій побачив паркінг перед супермаркетом.
Чи існує технологія вимірювання людських траєкторій та їхньої синхронізації в часі, щоб зрозуміти, як деякі людські зустрічі стають або феєричними, або трагічними, як у цьому випадку? Адже ніколи неможливо до кінця повірити, що це все була лише гра випадку. Тимофій на паркінгу знайшов собі російськомовного товариша. Через кілька хвилин після знайомства молоді люди сіли на бордюр, щоб відсвяткувати знайомство. Пиво продавалося за десять кроків. Незабаром у розмові з'явилася тема грошей. У Тимофія грошей не було. А в нового товариша, у такому ж «адіку», як у Тимофія, гроші були, і він був готовий поділитися. Але не просто так.
Сто євро могли стати частиною вмісту кишень спортивних штанів Тимофія. Потрібно було лише перейти через дорогу, зайти в готель і «для приколу» розлити рідину з пляшки. Після того як Тимофій усе зробить, його новий товариш пообіцяв, що видасть йому сто євро. Гроші вабили. З технічного завдання до необхідних дій виходило так, що все це нічого не означає й нічим не небезпечно. Просто «для приколу» й готівка в кишені. Тимофій погодився. Новий товариш дістав із сумки літрову пластикову пляшку.
Боротьба
Тимофій, позираючи навсібіч з-під брів низько опущеної голови, як це роблять люди, що бояться привернути до себе увагу і саме цим збирають на себе всі погляди, йшов у напрямку готелю. Від ніяковості, що на нього дивляться, у нього виникла думка пройти повз, сховатися у дворах. Але заповітні сто євро і страх виявитися не «пацаном» виявилися сильнішими. Тимофій відкрутив кришку пляшки. У ніс вдарив різкий запах тухлятини. Тимофію здалося, що він зрозумів, у чому прикол: розлити рідину, щоб смерділо. Ясно ж, що це смішно. Тимофію від думки про свою кмітливість стало веселіше.
Увійшовши до фойє готелю, він зупинився, збентежений увагою персоналу: «Що ви хотіли? Що ми можемо для вас зробити?» За три секунди Тимофій впорався з хвилюванням. Зобразив усмішку і перевернув пляшку шийкою вниз. Рідина падала на мармурову підлогу, розносячи навколо сморід тухлих яєць. Чоловіки з персоналу кинулися до Тимофія. За мить, збитий з ніг, він лежав у смердючій калюжі, притиснутий до підлоги двома міцними хлопцями в білих сорочках. Тимофій силкувався в сутінках роздивитися постать свого багатого друга-жартівника: адже жарт, було вже очевидно, не вдався, і треба було якось викручуватися. Але замість товариша Тимофій виразно побачив поліцейських. Але й про них він подумав як про рятівників. Його руки, бік, нога боліли нестерпно. Першу ніч він провів у лікарні. Рідина, що смерділа «для приколу», виявилася масляною кислотою.
Слідство тривало майже півтора року. Тимофій виявився головним підозрюваним у серії нападів на цей готель. Так, це був далеко не перший «прикол» у стінах цього притулку для мандрівників. До випадку з нашим клієнтом готель уже зазнавав кислотних атак. Хтось розливав кислоту коридорами готелю та сходами. Доводилося евакуювати мешканців, знімати роз'їдені агресивною рідиною килимові покриття. Одного разу в готель влетіла бомба, бомба-феєрверк. Молодий чоловік кинув її у двері, що розчинилися. На щастя постояльців і персоналу, другий ряд дверей залишився зачиненим, і ніхто не отримав опіків. Але від петард, що розривалися, були зруйновані скляні двері, люстри, постраждали стіни й підлога. Можна уявити, у яку суму обійшовся ремонт.
Для слідства було важливо, хто вчинив ці злочини і хто є їхнім замовником. Уявити собі атаки на готель як форму розважального дозвілля молоді було надзвичайно складно. За наявною інформацією були вагомі підозри на те, що те, що відбувається з готелем, — це війна між братами, які володіють різними готелями, але причетність одного з них до атак потрібно було якось довести. Цим пояснюється тривалість слідства. Необхідне було спостереження за підозрюваними, прослуховування телефонних розмов.
У результаті слідчих дій вдалося довести, що наш клієнт був учасником лише одного, описаного вище, епізоду. Дані, отримані з камер відеоспостереження, фіксували молодих людей із капюшонами на головах. Це ускладнювало ідентифікацію. Але за сукупністю даних — хода, пропорції тіла — стало можливим зробити висновок про те, що Тимофій до попередніх нападів не причетний. Але в будь-якому разі, за сукупністю статей кримінального кодексу, що інкримінувалися нашому клієнту, йому загрожувало до десяти років тюремного ув'язнення. Справу передали на розгляд до суду.
Процес
Спроба заподіяння тяжких тілесних ушкоджень — §224 StGB, заподіяння тілесних ушкоджень з необережності — §229 StGB, завдання матеріальної шкоди — §303 StGB — набір статей, що інкримінувалися нашому підзахисному. Прокуратура висунула звинувачення за статтею «заподіяння тілесних ушкоджень з необережності» у зв'язку з тим, що один із співробітників готелю під час боротьби наступив у розлиту кислоту. Кислота роз'їла взуття, і він отримав незначний опік пальця ноги. Того ж вечора деякі постояльці готелю скаржилися на погане самопочуття, що пов'язували з поширенням парів кислоти. Був зіпсований килим, на який потрапила кислота. І вже на процесі потерпіла сторона заявила, що зіпсовано частину мармурової підлоги. На процесі також як обвинувачений фігурував виконавець першої кислотної атаки на готель і бомбового удару. Слідству вдалося його виявити. Замовник же так і залишився невстановленим.
Завданням адвокатів нашого бюро була мінімізація покарання для нашого клієнта. У промові на захист обвинуваченого наш адвокат наголошував на тому, що в підзахисного не було жодного умислу на заподіяння тілесних ушкоджень будь-кому. Рідина була прозорою, налитою в пластикову пляшку без маркування. Оцінити ступінь небезпеки він не міг. Крім того, людина, яка запропонувала Тимофію виконати завдання, запевняла його, що все безпечно. Так само належало переконати суд у тому, що особливості особистості підзахисного ставлять його поза логікою продуманої поведінки. Необхідно було зняти звинувачення за найтяжчою статтею у цьому переліку звинувачень. «Заподіяння тілесної шкоди з необережності» уникнути не вдалося.
Другим пунктом нашої контратаки була стаття про завдання матеріальної шкоди. У законодавстві Федеративної Республіки Німеччина немає статті про завдання матеріальної шкоди з необережності.
Якщо ви випадково розбили китайську вазу династії Мін, ви не винні. Але от якщо ви свідомо скинули її зі столу… Із зіпсованим килимом виходило так, що пошкодження, яких він зазнав, були, найімовірніше, наслідком причин, що не залежали від нашого підзахисного. Тимофій розлив кислоту на мармурову підлогу, не дійшовши до килима. Отже, рідину розносили на підошвах взуття вже співробітники готелю або поліція. Щодо світлої плями на мармуровій підлозі співробітники готелю не могли пригадати, коли вона з'явилася — після першої кислотної атаки чи після другої.
Прокурор наполягав на винуватості Тимофія за всіма трьома пунктами звинувачення, але, зважаючи на те, що найбільше від скоєного постраждав він сам, просив у суду два роки тюремного ув'язнення умовно.
Загалом, з огляду на те, що наш підзахисний був без роботи, умовний строк для нього був би ідеальним вирішенням цієї ситуації. Але, припускаючи, що протягом двох років є ймовірність того, що Тимофій знайде собі ще якісь кримінальні знайомства й отримає вже реальний строк, ми ухвалили рішення наполягати на грошовому штрафі — сімдесят штрафних днів по десять євро.
Доводи нашого адвоката, який посилався на обставини життя підзахисного, на його співпрацю зі слідством, на спроби знайти роботу і якось структурувати своє життя, досягли мети. Рішенням суду Тимофій був засуджений до шістдесяти штрафних днів по десять євро. Штраф у шістсот євро для Тимофія став практично виправдальним вироком. Виходячи із зали судових засідань, він клявся, що знайде роботу і налагодить своє життя. Будемо сподіватися, що так усе й буде. Для нас же зрозуміло, що без професійної адвокатської допомоги шлях до в'язниці для Тимофія був реальною перспективою.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
