Наше адвокатське бюро вже багато років спеціалізується на питаннях сімейного права, пов’язаних із розлученням, встановленням батьківства, стягненням аліментів на утримання дитини та подружжя, встановленням одноосібної опіки тощо. Щоб мати змогу успішно представляти інтереси наших клієнтів і відстоювати їхню правову позицію, потрібно не лише спиратися на чинні законодавчі норми, а й обов’язково стежити за судовою практикою, яка постійно змінюється.
У сьогоднішній статті ми хотіли б ознайомити читача з найбільш актуальними судовими рішеннями, ухваленими у різних сімейних справах.
1. Використання грошових коштів дитини одним із батьків
Дуже часто батьки вирішують відкрити для своєї дитини окремий банківський рахунок, на якому мають зберігатися гроші (особисті внески батьків, подарунки родичів на день народження, Різдво тощо), якими вона зможе розпоряджатися в майбутньому. При цьому власником зазначеного рахунку є безпосередньо дитина, однак батьки як законні представники дитини також мають можливість вносити грошові кошти на відповідний банківський рахунок і знімати гроші з рахунку.
Однак, з правового погляду, власником усіх заощаджень є безпосередньо дитина. Таким чином, у ситуації, коли один із батьків дитини після розлучення й переїзду з дитиною до іншої квартири знімає всі заощаджені грошові кошти з ощадного рахунку дитини з метою придбання дитячих меблів та одягу, зазначені дії батька чи матері вважаються неправомірними. Отже, другий з батьків, діючи в інтересах дитини, має право подати позовну заяву до суду і вимагати відшкодування повної суми знятих з ощадного рахунку дитини коштів.
Так, згідно з чинною судовою практикою, дитячі меблі, одяг і різні предмети домашнього вжитку для дитини мають придбавати батьки дитини за рахунок власних коштів у межах встановленого законодавством обов’язку батьків утримувати дитину. З цієї причини активи дитини не можуть використовуватися для зазначених вище цілей. Як виняток із цього правила можна розглядати, наприклад, можливість оплати курсів водіння дитини, якщо родина є малозабезпеченою.
2. Аліменти на утримання дружини в разі створення нових стосунків
Відповідно до загального правила, закріпленого в § 1569 Цивільного кодексу Німеччини (Bürgerliches Gesetzbuch), після розлучення кожен із подружжя має самостійно дбати про своє матеріальне забезпечення. Однак із цього правила є деякі винятки. Наприклад, § 1570 Цивільного кодексу Німеччини передбачає, що розлучений з подружжя може вимагати аліменти на своє утримання від другого з подружжя у зв’язку з необхідністю здійснення догляду за спільною дитиною або її виховання протягом принаймні трьох років після її народження. При цьому тривалість і розмір аліментів визначаються за принципом справедливості.
Важливо при розлученні
Відповідно до загального правила, закріпленого в § 1569 Цивільного кодексу Німеччини (Bürgerliches Gesetzbuch), після розлучення кожен із подружжя має самостійно дбати про своє матеріальне забезпечення.
Судом було розглянуто справу за позовом колишньої дружини з вимогою зобов’язати її колишнього чоловіка виплачувати аліменти на її утримання, оскільки вона й досі перебувала у відпустці для догляду за дитиною і не працювала. Під час судового засідання з’ясувалося, що позивачка ще під час шлюбу перебувала у стосунках з іншим чоловіком, з яким почала спільно проживати одразу після оформлення роздільного проживання з чоловіком. Таким чином, позивачка та її новий партнер трохи більше року проживали разом, разом подорожували, святкували сімейні свята, при цьому дитина називала нового партнера позивачки татом. З цієї причини представник колишнього чоловіка наполягав на тому, що подальша виплата аліментів у цьому випадку явно суперечить принципу справедливості.
Суд, уважно вислухавши показання сторін, дійшов висновку, що в цій ситуації у виплаті аліментів дружині має бути відмовлено на підставі § 1579 п. 2 Цивільного кодексу Німеччини, який передбачає, що виплата аліментів може бути призупинена, зменшена або припинена у зв’язку зі створенням колишнім подружжям, яке претендує на отримання аліментів, нових, усталених сімейних стосунків.
Часто судова практика передбачає, що усталеними нові стосунки можуть вважатися через два роки з моменту початку спільного проживання партнерів. Однак у цьому конкретному випадку суд також визнав стосунки усталеними у зв’язку з переліченими вище обставинами.
3. Право біологічного батька на спілкування з дитиною
Досить проблематичною є ситуація, коли мати дитини, розлучившись зі своїм партнером, батьком дитини, виходить заміж і відмовляє біологічному батькові у побаченнях з дитиною. Через те, що дитина вважає батьком чоловіка своєї матері й не знає про існування біологічного батька, мати вважає, що побачення з біологічним батьком можуть негативно вплинути на дитину й зруйнувати гармонію сформованих сімейних стосунків.
Біологічний батько дитини, який спочатку наполягав на побаченнях з дитиною й правомірно вимагав від своєї колишньої супутниці життя інформацію про життя дитини (§ 1686a Цивільного кодексу Німеччини), не погодився з такою позицією, у зв’язку з чим звернувся з позовною заявою до суду.
Суд, уважно вивчивши обставини справи, ухвалив рішення, згідно з яким побоювань матері та вітчима, що побачення з біологічним батьком можуть негативно позначитися на психіці дитини, недостатньо для того, щоб відмовити біологічному батькові в його законному праві на побачення з дитиною. Зазначені побоювання мають бути підкріплені відповідними доказами.
Понад те, у подібних випадках, коли думки батьків кардинально розходяться, необхідно також вислухати думку дитини щодо можливості побачення з біологічним батьком.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дитина після досягнення нею певного віку, який дає змогу сприймати подібного роду інформацію, має бути належним чином повідомлена про своє справжнє походження, після чого вона могла б обдумати можливість побачень з біологічним батьком.
4. Право й обов’язок кожного з батьків спілкуватися з дитиною
Батьки двох малолітніх дівчаток ухвалили рішення розірвати шлюб. При цьому мати дітей намагалася пом’якшити той факт, що тато більше не живе з ними, і обіцяла їм, що він регулярно їх навідуватиме. Однак батько дівчаток одразу після розірвання шлюбу обзавівся новою родиною, у зв’язку з чим дітей від першого шлюбу майже не навідував. Колишня дружина періодично зв’язувалася з ним і просила навідувати дітей хоча б у свята, оскільки вони дуже сумували за батьком. Крім цього, вона надсилала колишньому чоловікові листівки й фотографії, зроблені дівчатками, прагнучи хоча б у такий спосіб підтримувати зв’язок між ними.
З тієї причини, що батько дівчаток жодним чином не реагував на прохання колишньої дружини, мати дітей звернулася до суду з вимогою зобов’язати батька дітей спілкуватися з ними, оскільки дівчатка були дуже засмучені тим, що тато їх покинув.
Суд задовольнив позовну заяву матері дівчаток, вважаючи, що законодавчі норми передбачають не лише право, а й обов’язок батьків спілкуватися зі своїми дітьми. Таким чином, якщо мати бажає, щоб батько брав участь у вихованні спільних дітей, вона має право вимагати цього навіть у судовому порядку.
У зворотному ж випадку, коли один із батьків активно не сприяє зустрічам іншого з батьків з дитиною або категорично відмовляє в таких зустрічах, актуальна судова практика передбачає можливість притягнення зазначеного з батьків до адміністративної відповідальності.
Так, відповідно до § 1626 абз. 3 Цивільного кодексу Німеччини дитині необхідне спілкування з обома батьками, а також з іншими пов’язаними з нею особами, спілкування з якими сприяє її розвитку.
Отже, якщо один із батьків забороняє іншому з батьків зустрічі з дитиною, він таким чином порушує свої батьківські обов’язки. З цієї причини такий з батьків може бути зобов’язаний судом не лише надати можливість зустрічей іншого з батьків з дитиною, а й сплатити відповідний адміністративний штраф.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
