Галузь права, що стосується визнання статусу пізнього переселенця, — одна з ключових у діяльності нашого адвокатського бюро. Регулярно стикаючись із найрізноманітнішими питаннями, пов'язаними з цією тематикою, і маючи багаторічний досвід у їх вирішенні, наше адвокатське бюро завжди із задоволенням ділиться цікавими історіями з читачами. Крім того, ми активно стежимо за законодавчими змінами та судовою практикою в цій галузі права. Завдяки чому нам вдається досягати успіху в цих справах.
Так, наприкінці 2016 року Федеральний адміністративний суд (Bundesverwaltungsgericht, рішення від 27.09.2016, BVerwG 1 C 17.15) розглянув справу щодо включення усиновленої дитини до дозволу на прийом (Aufnahmebescheid), який видається пізнім переселенцям для в'їзду до Німеччини. У рішенні описано випадок пізнього переселенця з Казахстану, який у 1997 році приїхав за відповідною програмою до Федеративної Республіки Німеччина. А в травні 2012 року подав заяву про включення до свого Aufnahmebescheid онука. Однак онук був не рідний, а усиновлений його власним сином у 2011 році. Згодом пізній переселенець отримав відмову від Федерального адміністративного відомства (Bundesverwaltungsamt) у задоволенні заяви. Тоді позивач спершу звернувся зі скаргою до Адміністративного суду Німеччини, однак і там на нього чекала невдача та відхилення. Потім він звернувся до наступної інстанції — Верховного адміністративного суду Німеччини, але й той виніс аналогічне рішення не на користь позивача. Наступний перегляд також не мав успіху. В обґрунтуванні свого рішення суд вказав на те, що онук пізнього переселенця, оскільки його усиновив син пізнього переселенця, не може розглядатися як його нащадок, який залишився на батьківщині і має право переїхати до Німеччини. У § 27 абз. 2 реч. 3 Федерального закону Німеччини «Про вигнаних та біженців» (Bundesvertriebenengesetz – BVFG) дається визначення таким нащадкам. Право на подальший переїзд до вже визнаного переселенця мають усі його родичі/нащадки, які народилися на момент його переселення. Хоча онук пізнього переселенця й народився у 1997 році, тобто на момент переселення позивача, тим не менш він не відповідав вимогам закону, оскільки його усиновили й прийняли в родину лише у 2011 році. Закон, що передбачає подальший переїзд родини переселенця, створено для того, щоб родина мала можливість возз'єднатися після розлуки внаслідок переселення одного з її членів. У цьому випадку суд вирішив, що про возз'єднання родини не може йтися, оскільки на момент переселення сімейних відносин між переселенцем і його онуком (нащадком) не існувало.
Оскарження відмов BVA
Відмову Bundesverwaltungsamt (BVA) у визнанні статусу пізнього переселенця можна оскаржити в адміністративному суді — як правило, протягом одного місяця з моменту отримання відмови.
Нещодавно до нашого адвокатського бюро звернулася молода дівчина Анастасія (ім'я змінено), історія якої була дуже схожа на описаний вище випадок. Коли дівчина була маленькою, її батьки потрапили в жахливу автомобільну аварію, і, на жаль, вижити не вдалося нікому з них. Маленька дівчинка залишилася сиротою. Жила вона в маленькому німецькому селищі. І в її школі вчителька математики Елеонора (ім'я змінено) була етнічною німкенею. Оскільки село було дуже малим, усі добре знали одне одного. Тому, коли вчителька дізналася про те, що сталося, вона, не роздумуючи, вирішила взяти дівчинку на виховання. Тим більше що родини у жінки ніколи не було, а про власних дітей вона завжди мріяла. Так, через якийсь час Анастасія знайшла нову родину, і вчителька математики замінила їй матір. Однак, щоб у школі не виникли проблеми через звинувачення в упередженому ставленні між ученицею та вчителькою, а також щоб уникнути всіх складнощів, пов'язаних із переоформленням документів, оформили лише опіку над неповнолітньою. Крім того, у цьому випадку дівчинка мала можливість як сирота отримувати державну допомогу. Таким чином, свідоцтво про удочеріння оформили лише після закінчення Анастасією школи, при вступі до університету.
Через роки Елеонора вирішила подати документи на отримання статусу пізнього переселенця. Дуже скоро вона оформила свій статус і переїхала до Німеччини. Надалі постало питання про возз'єднання родини, і дівчина подала заяву до Федерального адміністративного відомства. Однак їй, так само як і у вищенаведеному випадку, відмовили у справі на тій підставі, що вона була не рідною, а удочереною дитиною. Після чого дівчина звернулася до нас по юридичну допомогу у питанні возз'єднання родини.
Ми, своєю чергою, негайно направили заперечення (Widerspruch) до відомства, щоб оскаржити відмову. У запереченні ми детально розписали ситуацію. Це було необхідно, оскільки органи дуже формально й поверхово розглянули справу дівчини, не заглиблюючись у сімейні стосунки. Так, ми вказали, що, попри те, що удочеріння дівчинки відбулося через кілька місяців після отримання матір'ю дозволу на прийом (Aufnahmebescheid), тим не менш у цьому випадку дуже важливу роль відігравали кілька обставин. По-перше, жінка виїхала до Федеративної Республіки Німеччина лише через понад пів року після отримання Aufnahmebescheid і, відповідно, зареєструвалася як пізня переселенка пізніше. І на той момент дівчинку вже було удочерено. По-друге, ми послалися на вищеописане рішення Федерального адміністративного суду від 27.09.2016 і звернули увагу відомства на таку обставину. У рішенні йшлося про неможливість возз'єднання родини на підставі того факту, що на момент переселення позивача між ним як переселенцем і його онуком (нащадком) взагалі не існувало сімейних відносин. Оскільки під час видачі чоловікові дозволу на прийом (Aufnahmebescheid) у 1997 році про усиновлення хлопчика тоді взагалі не йшлося, і в родині він з'явився лише у 2011 році. А отже, і стосунків між ними бути не могло. У нашому ж випадку між матір'ю та дівчиною близькі сімейні стосунки існували вже задовго до отримання жінкою Aufnahmebescheid. Оскільки протягом майже чотирьох років дівчинка жила в Елеонори, яку вважала матір'ю і яка за документами була її опікункою. Детально розписавши всі ці пункти, ми попросили відомство переглянути справу нашої клієнтки.
Федеральне адміністративне відомство, вивчивши надане нами заперечення, а також усі додані документи, що слугували доказовою базою у справі, ухвалило рішення про задоволення заяви нашої клієнтки на возз'єднання з родиною. Анастасія була щаслива і дуже вдячна нам за виконану роботу.
Як ми вже згадували, ми часто ділимося з читачами подібними історіями. Оскільки вважаємо, що вони слугують гарним і наочним прикладом усвідомлення того, що з будь-якої проблемної ситуації, навіть якщо на ваш погляд вона здається невирішуваною, можна знайти вихід. Однак без погляду досвідченого і кваліфікованого адвоката здійснити це складно. Тому, якщо ви маєте намір здійснити будь-яку важливу юридично значущу дію, радимо звернутися за комплексною юридичною консультацією якомога раніше, щоб із самого початку рухатися правильним шляхом.
Усі права захищені. У разі копіювання чи републікації статті посилання на першоджерело обов'язкове.
